Двері в день. Міс Адрієна

Одного дня, після довгих блукань у лісі, Гай, повернувшись на місце стоянки, побачив, що вся орда в зборі і чимось схвильована.

– Де ти блукав, юначе?.. Чи не бачив чого в лісі? – звернувся до Гая найстаріший член орди, дід Одноокий.

Гай, після колишніх спроб переплисти ріку, звик ходити на північ. Він, як риба, що пливе проти течії, завдяки своїй звичці, ще ні разу не ходив на південь, хоч і збирався піти туди кілька разів.

– Я ходив на північ, – відповів Гай, – але крім звірів нічого особливого не бачив… А що таке?

– Там на півдні дим! – відповіла йому одна з жінок, показуючи рукою кудись на ліс.

– Дим! Дим!.. Я бачив!.. Я бачив!.. – закричав схвильований, розкуйовджений підліток.

Вся орда збилась у гурт. Старі мисливці розпитували, підлітки, хвилюючись, кричали у відповідь, а жінки швидко гомоніли, вигадуючи різноманітні історії з приводу цього. Зацікавлені діти плуталися в юрбі й терлися об шкури жінок.

– Тихше!.. – наказав дід Одноокий, – Так нічого не добереш. Ану, Вихрястий, іди сюди! – звернувся він до розкуйовдженого підлітка.

Юрба вщухла і прислухалась до розмови. Підліток підійшов до Одноокого.

– Ну, оповідай, що ти бачив?

– Дим!.. Там, на півдні, дим!..

– Гаразд. Ти скажи, цей дим стелеться чи підіймається стовбом?

– Це дуже далеко! – відповів підліток. – Я бачив з дерева на горі. Це лише смуга, що підіймається вгору.

Виявилося, що, крім Гая, і серед підлітків є охочі блукати лісом, хоч і є небезпека потрапити в лабети хижого звіра.

– Може ти помиляєшся? – запитав знову Одноокий.

– Ні, ні! Я бачив… Там далеко смуга диму… Я довго дивився на неї… Там люди…

– Звідки ти знаєш, що там люди? Може там пожежа?

– Це не пожежа, – встряв у розмову Гай. – Звіри не хвилюються і ніхто не тікає звідти. Це не пожежа.

– Може це степовики? – вголос подумав якийсь з мисливців.

Це слово викликало гамір в орді. – Степовики! Степовики! Жінки захвилювались, почали скликати дітей. Вони з оповідань знали, що степовики – дике плем’я, яке любить нападати на мирні орди мисливців, що живуть на постійних стоянках. Звичайно, що це хвилювало не лише жінок, були занепокоєні й мисливці, але вони силкувалися не виявляти цього.