Оленячий Ріг знову серйозно глянув на юнака. Обличчя Гая було ніби зацікавлене та трохи занепокоєне. Оленячий Ріг знав, що Гай дуже розумний юнак, що всі його поважали, значить, було щось серйозне.
– Ти знаєш, хоробрий брате, ці степовики дуже зручно вміють ховатися по кущах. Ось ми йдемо собі, а може в цей час десятки очей стежать з кущів за нами.
Оленячий Ріг од цих слів аж зупинився. Він уважно глянув на кущі.
– От що, – сказав юнак, – ти дуже білявий…
– А хіба це дуже помітно з куш? – занепокоєно спитав Оленячий Ріг.
– Ні, степовики з особливою насолодою їдять білих, – серйозно відповів Гай. – Вони вважають, що м’ясо білявих людей дуже смачне. От я дивлюсь на тебе й турбуюсь.
Оленячий Ріг глибоко подихнув і було помітно, що він зблід. Взагалі він був хоробрий мисливець і ніколи не відступив би перед небезпекою, але його дуже лякало все невідоме.
В цей час собаки Гая, мабуть, помітивши в кущах якогось звіра, спинились і стали нюхати повітря. Гай, помітивши це, швидко ліг у траву і став повзти.
– Вони щось помітили, – промовив Гай. – Мабуть, степовики.
Оленячий Ріг одразу повалився в кущі і наробив грюку своїм камінням. Собаки незадоволено поглянули на нього.
– Тихше, вони чують здалеку! – сказав Гай і швидко поповз уперед.
Оленячий Ріг силкувався не відстати від нього, в той же час дбаючи, щоб його зброя не робила шуму. Він одразу ввесь упрів: зброя була дуже важка і повзти з нею по траві було нелегко.
Коли собаки побачили, що люди повзуть, вони були дуже здивовані. Вони повертались назад і махали привітно обрубками своїх хвостів. Це означало: все спокійно, нікого й нічого ніде немає…
Але Гай повз навмисне. Він то повз, то тихо лежав у траві й прислухався.
– Бачиш, брате, – показав Гай на собак Оленячому Рогові, коли вони здивовано подивились на своїх хазяїв. – Вони кажуть, що в кущах хтось сидить.
Оленячий Ріг так і завмер на траві. Потім він узяв стрілу й лук і наготовився до бою. Собаки здивовано дивилися на людей. «То вони здуріли, мабуть, – думали куцохвості, – чи ми сами з глузду з’їхали». Це здивовання було таке кумедне, що Гай трохи не пирхнув із сміху, як носоріг на водопої. «Адже нічого нема, – думали собаки, – чи ми помиляємось». І раптом, побачивши, що Оленячий Ріг наготував лука, злякано присіли і поповзли назад.
– Бачиш!.. Бачиш!.. – прошепотів юнак, трохи не вмираючи від заглушеного сміху.
Собаки, побачивши, що їх хазяїн сміється, зрозуміли, що люди жартують. Вони раптом стали на ноги і, голосно гавкаючи, кинулись у кущі. З кущів прямо на Оленячого Рога вистрибнув заєць, але його вбила одразу швидка стріла хороброго мисливця.
– Це лише заєць! – заспокоєно промовив Оленячий Ріг.
– А я думав, що степовики! – сміючись промовив юнак.
ebooksa