Гай та Оленячий Ріг довідалися з розмови, що всі три стоянки належать мисливцям, які розмовляють одною мовою. Значить, всі три орди приходилися родичами їхній орді – і ніяких причин не було, щоб ворогувати між собою. Навпаки, при будь-якій небезпеці всі орди могли об’єднатись, щоб зробити опір несподіваному ворогові з степів.
Коли їжа, що її готували жінки, була готова, гостей запросили розділити трапезу, від чого ні Гай, ні Оленячий Ріг не відмовились, бо були голодні після подорожі.
Мисливці з південної орди дуже зацікавились собаками Гая. Вони оглядали їх та пестили. Собаки приязно відповідали на це веселими стрибками та гавканням. Гай зрозумів, що в цих мисливців теж мусіли бути собаки. Він спитав про це. Двоє мисливців почали голосно свистіти. Через деякий час з веселим гавканням прибігло троє собак. Ці теж були шакали, але в них були одрубані вуха, всі троє собаки були суки. Собаки Гая та собаки мисливців з гарчанням кинулась одна до одної. Всі мисливці стежили за ними. Але собаки, обнюхавши одна одну і почуваючи мирний настрій орди, незабаром почали весело гратися одна з одною, бігаючи по широкій площі перед печерами та перекидаючи дітей, що теж узяли участь у цій нестриманій біганині. Мисливці веселими вигуками висловлювали своє задоволення.
Після трапези сивий дідок запропонував гостям лишатися в громаді.
– Скоро ніч, – сказав він, – і ви, мабуть, дорогі гості, стомлені далекою дорогою. Давно вже я не бачив такого хороброго мисливця і такого прекрасного юнака, – звернувся він по черзі до Оленячого Рога та до Гая, – лишайтесь у нас на ніч. Відпочиньте. Нам потрібні хоробрі нащадки, нам потрібні прекрасні розумні діти. Наші жінки та сестри влаштують вам зручні логва.
Чуючи цю розмову, жінки червоніли. В їхніх блискучих очах гості бачили привітну усмішку та непомітні привабливі погляди. При останніх словах діда Гай соромливо схилив голову, а Оленячий Ріг одверто оглядав жінок, надаючи собі войовничого вигляду. Жінки, весело сміючись, ховались одна за одну.
Гості подякували за ласку і, розмовляючи з мисливцями та жінками, пішли оглядати стоянку громади. Стоянка нічим не відрізнялася від їхньої. Гай, покликавши собак, пішов на гору, щоб можна було оглянути всю місцевість. Він хотів обслідувати ріку, щоб довідатись, чи можна приплисти сюди човном, що було б багато ближче та легше. На всякий випадок він узяв з собою свій лук та спис Оленячого Рога, що його він забув коло вогнища, захопившись місцевими жінками. Гай, вилізши на гору, пішов ліворуч у напрямку до великої ріки.
Сонце поволі вже заходило і кидало довгі стріли свого проміння на воду та на ліс. Золотий соняшний блиск грався в листі дерев і мінився різними барвами. Юнак захоплено поглядав на природу, що оточувала його.
Раптом він почув у кущах якесь клохтання. Собаки зробили стійку, а потім обережно стали продиратися в кущі. Зацікавлений Гай наготовив лука і теж тихо пішов за собаками. На невеличкій прогалині він побачив цікаву картину. По траві важно ходив великий чудовий півень. Його хвіст був справжнім чудом. Все пір’я блищало різноманітними барвами. Півень, знаючи це, розпускав хвоста під блиск сонця, а кілька курок, великих, але сіреньких, дзьобали траву і клохтанням відповідали на залицяння півня.
Юнак кілька хвилин дивився на цю картину. Собаки, призвичаєні, що першими мусять нападати мисливці, нетерпуче поглядали на Гая. Тоді Гай узяв лука і пустив стрілу в півня. Півень з пробитою шиєю забився на одному місці, закукурікав і затріпотів у передсмертних корчах. Кури остовпіло дивилися на свого кавалера, поки собаки не напали на них і не задушили двох курок. Після цього решта курей з голосними криками повтікали з кущі. Деякі з них полетіли на найближчі віти дерев: Гай узяв півня за голову і перекинув його собі через плече. Його чудовий хвіст майже досягав землі. Курок Гай оддав собакам і поки він пішов далі, вони лишились на місці, розривати свою здобич.
Коли Гай поволі підходив до кручі, що була на березі двох річок, він почув, що за ним хтось стежить. Він прислухався й переконався, що це не звір, а людина. Він кілька разів зупинявся, кидався в кущі, але ніяк не міг викрити свого переслідувача. Згадавши, що собаки залишилися позаду, він заспокоївся і навіть посміхнувся. Він знав, що собаки будуть несподіванкою для переслідувача, і підійнявся на кручу. З кручі він побачив багато води. Він зрозумів, що це лиман. Він визначив течію великої ріки та ріки, що була притокою.
«Найзручніше діставатися сюди човном», – подумав він.
Раптом він почув сильний крик, що злився з гавканням його собак. Боячись, щоб собаки не наробили шкоди, він швидко спустився з кручі. Лише він зробив кілька кроків, як вражений зупинився. Перед ним, притискаючись до великого стовбура столітнього дерева, вся осяяна золотим промінням сонця, стояла налякана дівчина.
Собаки, махаючи обрубками хвостів, дивилися на неї та зрідка гавкали. Це гавкання не було сердите. Воно ніби казало:
«Ось тут, тут… Щось дуже цікаве… Гай… Гай…»
А Гай стояв, наче зачарований, і не міг поворухнутися. Він бачив дівчину надзвичайної краси. Її тигряча шкура сповзла трохи вниз і відкрила рожеве тіло. Її волосся було золоте, як спіла позолочена сонцем трава. Воно курчавою короною оздоблювало гарне довгасте обличчя ї білим водоспадом спадало до ніг. Проміння сонця сліпуче відбивалися в ньому.
– Соняшний Блиск!.. – несамохіть уголос промовив юнак.
Дівчина помітила його і ще більше притулилася до дерева. Гай відігнав собак, які слух’яно відійшли від неї.
– О, прекрасна сестро, що тебе можна порівняти лише з соняшним блиском, не бійся!.. Мої собаки теж вражені твоєю красою і не зачеплять тебе!..
Дівчина, що вже вміла читати на обличчях чоловіків приязнь до себе, подивилася на Гая і почервоніла. Гай щільно підійшов до неї, не одриваючись, дивився на її постать та почервоніле обличчя.
ebooksa