Незабаром винесли труну і поставили на катафалка. Процесія вишикувалася в певному порядку з хрестом і з коливом спереду, з попом посередині, з катафалком і з дружиною та гостями позаду.
Він подивився на дружину. І його тепер ні трошки не здивувало, що вона плаче й жалкує за ним. Коло неї була висока постать Гамуза. Він підтримував її дуже ніжно і з певним почуттям. Гай переконався, що він матиме доброго заступника.
Коло попа йшов його найближчий родич, Степан Трохимович Терещук. Він підспівував попові молитви, допомагав поховати його, Теодора Гая, за всіма правилами ритуалу.
Процесія розтягнулась маленькою валкою і вносила у вуличний рух лише якийсь непотрібний анахронізм, що заважає рухатись перехожим, візникам та автомобілям.
Тільки тепер Гай відчув усю безглуздість самогубства, нікому бо звичайно до цього не було діла і лише сам самогубець шкодив собі.
Кому яке діло, що ось у цій труні ховають Теодора Гая, тисячі людей померли цього дня, тисячі мерців їдуть сьогодні в катафалках на кладовища. Кому до цього яке діло! Люди будуть жити, будуть дерева рости, а земля рухатись. Ніхто й не помічає: живе й рухається далі.
Що один який-небудь Теодор Гай! Цілі дивізії гинуть на війні і про них лишається лише кілька маленьких рядків у газетах. Людськість міцна не окремими одиницями і не групками, а вся в цілому. Лише за самою людськістю майбутнє.
Чи варто після цього маленькій одній людині робити з свого життя трагедію? Абсурд! Треба організувати життя й підкоряти його собі.
Яка б користь була Теодору Гаєві, коли б це справді він лежав у труні та їхав у цьому катафалку внайостаннє?
А тепер він, фіктивно поховавши себе, поховавши власне безсилля, поховавши своє нікчемне обивательське життя, зможе далі жити, інакше будувати свої вчинки, організовувати волю до руху вперед.
Це лише метаморфоза, лише театральна вистава, яка дозволяє скинути старе набридле вбрання.
XXIII
Двері в день
В очах Гаєві ще мерехтів дивовижний похорон, створений хоробливою уявою. У завулках мозку, як вулицями міста, проходили дивовижні тіні, створені ніччю, Ще йому в ухах бринів похоронний мотив процесії, коли він підвів голову од свого столика, що був увесь заллятий пивом. Тоді йому в уяву вдерся гомін джаз-банду, що химерно сплівся з містичним співом похоронного ритуалу. Фокстрот і церковний спів сплелися йому в уяві у вульгарну розбещену музику несамовитого розгулу, що брудними краплями стікав стінами пивної.
Проститутки й сутенери, стрілець у зеленкуватому одязі з безпорадними рухами, що випадково потрапив у це зборище, жінки й п’яні відвідувачі, прокурені тютюновим димом, виразно замінили похоронну процесію, що була остаточно опанувала уяву Гая.
Гай посміхнувся. Дивовижна крадіжка трупа, дикун, винахідник Гай, печерні люди, орда, Соняшний Блиск, невдале кохання дикуна і химерний похорон, – все це була вигадка Гаєвої фантазії. Фантазія перемішалася з дійсною біографією Гая, Теодора Гая, що сидів у пивній. Тепер він і сам уже не знав, що йому робити далі.
Котяче нявкання джаз-банду дратувало його, як дратує пристрасний крик закоханого кота під вікнами в березні місяці. Цей крик під глушний барабанний бій розсипаний брязкіт мідяних тарелів замакітрював розум міг довести людину до розбещеного вчинку, до злочину. Гай обвів поглядом залю. Йому стало дивно, що звичайні фантазії можуть так одривати людину від дійсности. Він деякий час повинен був оглядати залю, щоб остаточно позбавитись власної вигадки.
Гай пригадав казку Шехерезади, в якій багатий вельможа побачив усе своє життя, лише на мить умочивши голову у воду. Але що казка! Його уява, як спритний кіномеханік, що розкрутив перед ним дві тисячі метрів кінофільму, могла вигадати тисячі казок.
Навіщо він вигадував цю історію з крадіжкою трупа й похороном, навіщо він перебирав, як перебирають картки з краєвидами, події з свого життя? Невже лише через те, що він тепер уже справді нездатний зовсім до рішучої дії?
Це ж смішно! Вигадувати різні історії, що лише їм місце в романах, замість того, щоб просто зробити рішучий вчинок, – це ж цілковите божевілля. Гай сам себе не впізнавав.
ebooksa