Можливо, що тут повторилась історія, що її не записано в літописах і що її не дослідили вчені, але тут дійсно відбулась трагедія між одуреним і засліпленим селом і гарячою на різні витівки міською, робітничою молоддю.
Тут зійшлись в поєдинку село й місто, і кремезне село перемогло, але історія перемогла їх обох, помиривши їх і розплющивши їм очі на те, що вони рівні, що вони брати однієї крови.
Тут, у цих байраках і межигір’ях, таких зручних для військових хитрощів, у цій темній, критій зверху тільки лаком, річці чорної води, виразно й містично відчувались страшні події.
Ось тут отаман Зелений, улюбленець сільських авантурників і пройдисвітів, що повернулись з світової війни, розправлявся з переможеною молоддю міста.
Ось там загинув пароплав «Гоголь», що був озброєний кулеметами й гарматами. А ось там круча, що з неї жбурляли у вир комсомольців вояки Зеленого.
Це пасажири, що знають місцевість, показують екскурсантам Сумської партшколи історичні місця. Жвава, весела молодь щиро реагує на оповідання пасажирів.
– А от диви, щоб через пару років не довелося нам, товариші, підпілля покуштувати. Що, як війна, та, може, часткова або тимчасова поразка, що, як посяде ворог частину нашої території…
Розбалакались про міжнародні події. Де там. Хіба ж оця залізна молодь та може сприймати можливість поразки, хоча б тимчасової?
– Хлопці… Організуймо вечерю, бо ж їсти охота! – експансивним вигуком перериває кремезний хлопець із дужими щелепами й жвавими очима нитку песимістичних міркувань.
І розвіяв їх вітер молодости. Що їй, аби свіже повітря, рух і простір, то вона все зорганізує з однаковою енергією: і вечерю на копійки і опір ворогові.
Організуючи вечерю заговорили про Дніпрельстан, куди їхала екскурсія.
А тим часом, вже готуючись на «десант» у Трипіллі, один із пасажирів розповідав, як там нічні лицарі ще недавно жахали людність.
Ото вже проти ночі чимчикую я одного разу до свого села. Коли раптом серце притиснуло, щось недобре вчулося…
Озирнувся, аж бачу – щось мене ніби здоганяє. Я ходу! А воно за мною! Я бігцем! А воно й собі взялося в ноги!.. Ледве у свою хату вскочив і похапцем зачинився на защіпку. Аж воно як загуркотить у двері та й кричить: «Грицьку! Пусти швидше до хати, мене бандит доганяє!» От тобі й маєш! – думаю. – Та це ж Шуряків Петро! А я від нього тікав… А потім виявилося, що Петро тікав од Степана!..
– А від кого ж тікав Степан? – запитав хтось.
Усі реготали.
– Той такий, що не скаже! – відповів пасажир.
Театральні декорації
Тарас Григорович Шевченко був великий гіперболіст.
Ця думка виникає несамохіть, коли подорожуєш Дніпром і бачиш його цілу добу. Тоді поволі переконуєшся, що всі його якості трохи перебільшив великий співець його просторів та берегів.
ebooksa