Хрестоносці

Незабаром світанок, дозвольте нам, пане, йти. Нам треба спочити.

І підживитись після довгої дороги, — додав прочанин.

Вони обоє вклонилися Юрандові і вийшли. А він так і залишився сидіти, немов скований сном або мертвий.

За хвилину двері відхилилися, і в них показався Збишко, а за ним ксьондз Калеб.

—Що сказали посланці? Чого вони хочуть? — спитав молодий рицар, наближаючись до Юранда.

Юранд здригнувся, але нічого не відповів, тільки часто закліпав очима, немов прокинувшись від глибокого сну.

—Пане, чи ви не хворі? озвався ксьондз Калеб, який, знаючи Юранда краще за інших, спостеріг, що з ним діється щось дивне.

—Ні,— відповів Юранд.

—А Дануська? — питав далі Збишко.— Де вона і що вам про неї сказали? З чим вони приїхали?

З ви-ку-пом, — спроквола відповів Юранд.

З викупом за Бергова?

За Бергова...

Як то за Бергова? Що з вами?

Нічого...

Але в голосі його було щось таке незвичайне й безпорадне, що їх обох пойняла нагла тривога, тим більше, що Юранд говорив про викуп, а не про обмін Бергова на Данусю.

Боже милосердний! — вигукнув Збишко.— Де Дануся?

—Нема її у хре-сто-нос-ців, нема! —сонним голосом відповів Юранд.

І раптом, як мертвий, звалився з лави на підлогу.

XXXI

Другого дня опівдні посланці хрестоносців бачилися з Юрандом, а через деякий час виїхали, забравши з собою де Бергова, двох зброєносців та кільканадцять інших полонених. Після їх від"їзду Юранд покликав ксьондза Калеба, якому продиктував листа до князя,

де повідомляв, що хрестоносці не викрадали Данусі, але йому вдалося дізнатися, що вона схована, і він сподівається через кілька днів визволити дочку. Те саме він сказав і Збишкові, який з учорашньої ночі не знаходив собі місця від здивування й тривоги. Проте старий рицар не хотів відповідати на жодне його запитання, а сказав терпляче ждати й нічого не починати для визволення Данусі, бо все це було б їй на шкоду. Надвечір він знову зачинився з ксьондзом Калебом, якому спочатку наказав написати заповіт, висповідався й запричастився, а потім покликав до себе Збишка й старого, завжди мовчазного Толіму, що супроводив його в усіх походах і боях, а в мирний час відав у Спихові господарством.