Безтурботний

— З чого ти взяв…

— Усе дуже просто. Твої мотиви мають непереконливий вигляд. Того, що ти був знайомий із цією пані, зовсім недостатньо, щоб раптом піти на такий серйозний крок, як проникнення в чуже житло, ризикуючи при цьому своєю кар’єрою. І моєю заразом. Може, ти трохи і з привітом, Харрі, але ж не зовсім ідіот.

Харрі поглянув на плаваючий в урні розмоклий недопалок:

— Скільки ми вже з тобою знайомі, Халворсен?

— Скоро два роки.

— Я за цей час тебе коли-небудь підставляв?

— Два роки — це не термін.

— Так я питаю, підставляв?

— Звичайно ж, так.

— Підставляв хоч раз по-крупному?

— Мені, в усякому разі, про це нічого не відомо.

— О’кей. I зараз не збираюся. Ти маєш рацію, я не все тобі розповідаю. І ти ризикуєш утратити роботу, допомагаючи мені. Але якби я розказав тобі все до кінця, було 6 тільки гірше. Отак-от. Отже доведеться тобі покластися на мене. А не хочеш — не треба. Можеш котитися.

Вони продовжували сидіти і дивитися на фіорд. Чайки, що відлетіли, перетворилися на дві маленькі цятки вдалині.

— Ти сам-то що б зробив? — запитав Халворсен.

— Котився 6.

Цятки поступово стали рости. Чайки повернули назад.

Коли вони повернулися в Управління, в кабінеті на них чекало повідомлення від Мьоллера з проханням передзвонити.

— Давай трохи прогуляємося, — запропонував він Харрі, коли той зв’язався з ним.

— Вибирай, куди підемо, — сказав Мьоллер, коли вони вийшли з будівлі.

Харрі роздумував недовго: