Безтурботний

— Можливо. Але готельний номер можна зняти і влітку. Ну ж, Халворсен, думай. Міркуй, адже само собою напрошується.

Випнувши нижню губу, Халворсен скорчив гримасу, яка, мабуть, означала, що він не в змозі запропонувати ніяких варіантів, вартих уваги. Харрі всміхнувся і видихнув струмінь тютюнового диму:

— Та ти ж сам щойно говорив про таке місце.

Халворсен здивовано звів брови:

— Літній будиночок? Ну звичайно!

— Правда, здорово придумано?! Розкішне й затишне любовне гніздечко — адже сім’я вже повернулася на зиму додому, а цікаві сусіди позачиняли на ніч віконниці. І всього лише за годину їзди від Осло.

— І що далі? — запитав Халворсен. — На мій погляд, так ми не дуже просунемося.

— Не скажи. Якщо нам удасться довести, що Анна бувала в тому будинку, Албу в будь-якому випадку доведеться перейти в оборону. А для цього багато не треба. Який-небудь відбиток пальця. Соломинка. Спостережливий продавець із магазинчика по сусідству, який іноді доставляє товари додому.

Халворсен почухав потилицю:

— А чом би нам не взяти бика за роги й попросту не відшукати відбитки Албу в квартирі Анни? Адже там їх, мабуть, повнісінько.

— Навряд чи вони дотепер збереглися. За словами Астрід Монсен, він несподівано зник приблизно з рік тому і не з’являвся аж до однієї з субот минулого місяця. Тоді він раптово заїхав за нею на автомобілі, як бувало раніше. Монсен чудово пам’ятає, тому що Анна зателефонувала їй і попросила у вихідні прислухатися, чи не лізе хто в квартиру.

— Вважаєш, вони вирушили до його літнього будиночка?

— Я вважаю,—сказав Харрі, кидаючи недопалок, який ще димів, в урну, де він відразу ж зашипів і згас, — що ця поїздка, можливо, пояснює, чому в туфлі в Анни опинилася ця фотографія. Пам’ятаєш, у Школі поліції вас учили, як збирати технічні докази?

— Еге ж, трохи. Та і курс-то був — усього нічого. А сам ти хіба не вмієш?

— Ні. У багажниках трьох службових автомобілів лежать валізки із стандартними наборами. Різні там порошки, пензлики, пластмасова фольга для зняття відбитків, вимірювальна стрічка, кишеньковий ліхтарик, пасатижі — ну, словом, усяка всячина. Я хочу, щоб ти замовив нам на завтра одну з цих машин.

— Харрі…

— Крім того, заздалегідь здзвонися з власником найближчого магазину і точно дізнайся, як туди проїхати. Постарайся побудувати бесіду так, аби в нього не закралося ніяких підозр. Скажи, що ти хочеш ставити будинок і архітектор, із яким ти зв’язався, послався як на зразок на дачу Албу. Ось ти і хочеш на неї поглянути.

— Харрі, але ми ж не можемо…

— Так, і не забудь прихопити ломик.

— Вислухай же ти мене, нарешті! — від голосного вигуку Халворсена дві чайки знялися в небо і з різкими криками попрямували у бік фіорду. Він почав загинати пальці: — У нас немає дозволу на проведення обшуку, в нас немає ніяких доказів, щоб можна було його дістати, у нас немає… по суті, нічого. Але що ще важливіше, у нас — або, точніше, у мене — немає всіх фактів. Адже ти не все мені розповів, зізнайся, Харрі?