Безтурботний

— До Елмера — мені треба купити сигарет.

Мьоллер слухняно рушив за Харрі по багнистій стежині через зелений газон, розбитий між Управлінням поліції та вимощеним булижником в’їздом у «Ботсен». Харрі давно помітив, що планувальники абсолютно не зважають на те, що люди однаково виберуть найкоротший шлях, хоч де б було прокладено дорогу. Стежина впиралась у табличку, що покосилася, наполовину збиту кимось: «По газону не ходити».

— Ти вже в курсі вранішнього пограбування на Грьонланнслейрет? — запитав Мьоллер.

Харрі кивнув:

— Цікаво, що він вибрав місце всього за декілька сотень метрів од Управління.

— Йому пощастило, що сигналізацію в банку якраз тепер лагодять.

— Я не вірю в це, — зауважив Харрі.

— Так? Гадаєш, його повідомив про це хтось із банку?

Харрі знизав плечима:

— Або хтось іще, хто знав про ремонт.

— Про це відомо лише в банку та у ремонтній фірмі. Ну і, зрозуміло, у нас.

— Але ж ти хотів зі мною поговорити не про сьогоднішній наліт, га, шеф?

— Ні, — сказав Мьоллер, огинаючи урну. — Начальник поліції зустрічався з бургомістром. Той вельми стурбований цими пограбуваннями.

Вони поступилися дорогою жінці з трьома дітьми. Вона щось сердито виговорювала їм утомленим голосом, старанно ховаючи при цьому очі. У «Ботсені» починався час побачень.

— Іварссон — діловий співробітник, у цьому ніхто не сумнівається, — продовжував Мьоллер. — Проте цей Забійник, схоже, іншого калібру, ніж ті злочинці, до яких ми звикли. Начальник поліції вважає, що цього разу звичайні методи навряд чи спрацюють.

— Мабуть, ні. Ну і що? Однією гостьовою перемогою більше, однією менше — це не катастрофа.

— Гостьовою перемогою?

— Нерозкритою справою. Жаргон футбольних фанатів, шеф.

— Ні, Харрі, в цій справі ставки вищі. Журналісти зовсім озвіріли — весь день нам проходу не дають. Бони твердять, що це новий Мартін Педерсен[19]. А в електронній версії газети «Ув» якимось чином пронюхали, що ми називаємо його Забійником.

— Давня історія, — процідив Харрі, переходячи вулицю на червоне світло; Мьоллер, трохи посумнівавшись, рушив за ним. — У визначенні наших пріоритетів останнє слово залишається за журналістами.