Безтурботний

— А твоєму колезі? — Елмер кивнув на Мьоллера, що залишився біля дверей.

— Йому подавай льотчика-камікадзе.

— Он як?

— Так, але він забув запитати, скільки той коштує, — сказав Харрі, потилицею відчуваючи криву посмішку Мьоллера.

— І почому ж тепер камікадзе? — дозволив собі поцікавитися власник кіоску, відраховуючи Харрі здачу.

— Якщо залишається в живих, то потім робить що хоче, — відповів Харрі. — Це єдина умова, яку він висуває і за якої згоден працювати.

— Що ж, не так дорого, — зауважив Елмер. — Вдалого вам дня, панове.

По дорозі назад Мьоллер пообіцяв переговорити з начальником поліції про те, щоб Харрі отримав дозвіл працювати зі справою Елен іще три місяці. Зрозуміло, якщо Забійника зловлять. Харрі кивнув. Перед табличкою «По газону не ходити» Мьоллер забарився.

— Адже це найкоротший шлях, шеф.

—- Угу, — погодився Мьоллер. — Але так черевики брудняться.

— Роби як знаєш, — сказав Харрі й рішуче попрямував по моріжку. — Мої і так уже брудні.

Відразу після повороту на Ульвойе пробка розсмокталася. Дощ припинився, і вже біля Льяна асфальт був сухим. За ним шосе розширювалося до чотирьох смуг, машини набирали швидкість, і їх потік спрямовувався вперед подібно до весняного паводку, що вирвався на волю. Харрі покосився на Халворсена, роздумуючи, коли ж тому набридне несамовитий скрип, проте той, мабуть, нічого не чув, бо дуже буквально сприймав звучний по радіо заклик Трейвіса[20]:

— «Sing, sing:, siting!»[21]— Халворсен…

— «For the love you bring…»[22]

Харрі притишив звук радіо, і Халворсен нерозуміюче поглянув на нього.

— Двірники, — сказав Харрі. — Вимкнеш ти їх нарешті?

— Авжеж. Вибач.

Далі вони їхали мовчки. Минули з’їзд на Дрьобак.

— Що ти сказав продавцеві? — поцікавився Харрі.

— А тобі не однаково?