Безтурботний

Халворсен кивнув.

— Схоже, це тебе не особливо здивувало, — зауважив Харрі.

— Я припускав щось таке.

— Але є і ще дещо.

-Так?

Харрі сунув до рота неприкурену сигарету.

— Перш ніж продовжити, вимушений тебе попередити. Те, що я скажу зараз, має залишитися строго між нами. Саме це і може стати для тебе серйозною проблемою. Уловлюєш? Тому, коли хочеш, я нічого не розповідатиму, і покінчимо з цим. Так що, продовжувати мені чи ні?

Халворсен подивився на Харрі. Якщо він і намагався зважити всі «за» і «проти», то тривало це недовго. Він кивнув.

— Хтось почав присилати мені мейли, — сказав Харрі. — У зв’язку з цією смертю.

— Ти знаєш, хто саме?

— Уявлення не маю. Адреса нічого мені не говорить.

— А, так от чому ти питав мене вчора, як визначити відправника за адресою.

— Я ж нічого в цьому не тямлю. А ти — дока. — Могутній вітер зводив нанівець усі спроби Харрі прикурити. — Мені необхідна допомога. Я гадаю, Анну вбили.

Поки холодний північно-західний вітер обривав із дерев на Екебергу останнє листя, Харрі розповів про дивні повідомлення від того, хто, схоже, знав стільки ж, скільки й вони, а може, й більше. Він не згадав про те, що, якщо вірити повідомленням, він, Харрі, був того вечора в Анни. Проте повідав про пістолет, який був у Анни в правій руці, хоча, судячи з положення палітри, вона була лівшею. Про фотографію в туфлі. Про бесіду з Аст-рід Монсен.

— Астрід Монсен сказала, що ніколи не бачила Вігдіс Албу і дітей із знімка, — сказав Харрі. — Але коли я показав їй фотографію Арне Албу в «Віснику підприємця», їй вистачило одного погляду. Як його ім’я, вона не знала, але він регулярно наносив візити Анні. Астрід багато разів бачила його, коли брала пошту. Приходив він зазвичай після обіду й залишався до вечора.

— І називав це, мабуть, «наднормовою роботою».

— Я запитував Монсен, чи зустрічалися вони тільки в будні, й вона розповіла, що іноді він заїжджав за нею на машині, й вони були відсутні всі вихідні.

— Що ж, виходить, любили варіації з вилазками на природу.

— Відносно варіацій ти маєш рацію, а ось відносно природи… Астрід Монсен — жінка розважлива і спостережлива. Вона розповідала, що він ніколи не відвозив Анну з домівки теплої пори року. Це змусило мене замислюватися.

— Про що? Про готель?