Безтурботний

— Так? А не схоже було, що ви знайомі.

— Ми і не знайомі. Одного разу я бачила його на пляжі у Хука. І в «Ельдорадо». І на Стортінгс-гате. Здається, років п’ять тому.

Харрі з цікавістю подивився на неї:

— Я і не знав, що це твій тип чоловіка.

— Зовсім і не мій, — сказала вона.

— Ах так, — спохватився Харрі. — Як же я забув, адже у тебе в цьому сенсі мізки набакир.

Дівчина всміхнулася:

— Осло — маленьке містечко.

— Ах он як? Скільки разів ти бачила мене, перш ніж прийшла на роботу в Управління?

— Один раз. Шість років тому.

— І де ж?

— По телевізору. Ти тоді розплутав цю справу в Сіднеї.

— Гм. Мабуть, це справило на тебе враження.

— Пам’ятаю тільки, мені було прикро, що з тебе зробили героя, хоча насправді ти схибив.

— Тобто?

— Ти мусив віддати злочинця під суд, а не вбивати його.

Приплющивши очі, Харрі подумав про те, яким смачним

буде перше затягування, коли він закурить, і навіть поторкав пачку у внутрішній кишені. Витягнувши складений аркуш паперу, він показав його дівчині.

— Що це? — запитала вона.

— Та сторіночка, на якій Гретте щось черкав.