Безтурботний

— Я мав на увазі, що згоден поставити сотню, — пояснив Харрі.

Халворсен із підозрою поглянув на нього знизу вгору:

— Знущаєшся?

Харрі похитав головою.

Халворсен узявся за край постілки зі штучного волокна.

— Ну з Богом! — пробурмотів він, відсмикуючи постілку. Три мурашки, два рачки і щипавка прокинулися від сплячки і закопошилися на сірому камені ґанку. Ніякого ключа, однак, не було.

— Іноді ти буваєш страшенно наївним, Харрі, — сказав Халворсен, простягаючи до нього руку долонею вгору. — Сам поміркуй, для чого йому залишати ключ?

— А ось для чого. — Харрі не звернув уваги на жест напарника, оскільки у цей момент уважно роздивлявся кований ліхтар біля дверей. — Молоко може скиснути, якщо стоятиме на сонці. — Підійшовши до ліхтаря, він почав відгвинчувати кришку.

— Про що це ти?

— Продукти доставили сюди за день до приїзду Албу, чи не так? Само собою зрозуміло, їх занесли до будинку.

— Ну і що? Може, у господаря магазину є запасний ключ?

— Не думаю. Мені здається, Албу намагався виключити будь-яку випадковість і підстрахуватися, щоб ніхто не вломлю-вався до будинку, коли він був там із Анною. — Він зрушив убік кришку і заглянув усередину: — А зараз мені це навіть уже й не здається.

Халворсен, незадоволено бурчачи, прибрав руку.

— Знайомий запах, — зауважив Харрі, заходячи до вітальні.

— Зелене рідке мило, — визначив Халворсен. — Хтось подбав про те, щоб гарненько тут прибрати.

Масивні меблі, старовинні предмети селянського побуту і величний стеатитовий камін наводили на думки про Великдень. Харрі перетнув вітальню і підійшов до соснового стелажу, на якому стояли книги. Ковзаючи поглядом по назвах на потертих палітурках, він зловив себе на думці, що, незважаючи на зовнішній вигляд, їх тут ніколи ніхто не читав. Ймовірно, вони були куплені оптом у якому-небудь букіністичному магазині в Майорстюа. Старі альбоми. Висувні шухляди. У них — коробки сигар «Кохіба» і «Болівар». Один із ящиків був замкнений.

— А люди ж старалися, мили, — із осудом зауважив Халворсен. Харрі обернувся і побачив, що колега показує на ланцюжок мокрих брудних слідів, що протягся за ним по підлозі.

Вони роззулися в передпокої, знайшли на кухні ганчірку для підлоги і, поки витирали сліди, домовилися, що Халворсен візьме на себе вітальню, а Харрі — спальні та ванну.

Всі свої теоретичні пізнання щодо проведення обшуку Харрі почерпнув якось у п’ятницю на післяобідній лекції в задушливій аудиторії Школи поліції. В той момент, пам’ятається, йому, як, втім, і решті курсантів, більше за все хотілося втекти додому, прийняти душ і вирушити на прогулянку до міста. Ніяких підручників з цього предмета у них не було, зате був старший інспектор на прізвище Рьокке. Відтоді при проведенні обшуків Харрі керувався єдиною радою, отриманою тоді від нього: «Ніколи не думай про те, що саме ти шукаєш. Думай про те, що знаходиш. Чому воно там опинилося? Чи мало воно бути там? Що це означає? Це однаково що читати — якщо, бачачи перед собою «к»,ти думаєш про «л», ніколи не зможеш прочитати жодного слова».

Перше, що побачив Харрі, ввійшовши до однієї зі спалень, було величезне двоспальне ліжко з нічним столиком, на якому красувалася фотографія пана і пані Албу. Не особливо велика, вона, проте, відразу ж упадала в вічі: інших фотографій у кімнаті не було, до того ж вона дивилася прямо на двері.