Безтурботний

Вони вже наповнили кишені, як раптом Харрі виявив, що на них хтось дивиться з освітленого вікна другого поверху Дивиться й мовчить. Це був Діез.

Харрі відчинив ворота й підійшов до дверей. «Йорген і Крістіна Льонн» було написане на фарфоровій табличці над двома кнопками. Харрі натиснув верхню.

Беате відгукнулася тільки на другий дзвінок.

Вона запитала, чи хоче він чаю, але він похитав головою. Вона зникла на кухні, а він роззувся в передпокої.

— А чому на дверній табличці дотепер ім’я твого отця збереглося? — запитав він, коли вона ввійшла до кімнати з однією чашкою в руках. — Щоб сторонні знали, що в будинку є чоловік?

Вона знизала плечима й опустилась у глибоке крісло:

— Та ми про це навіть і не думали. Вона там так довго висить, що ми її вже не помічаємо.

— М-м, — Харрі склав руки разом. — По суті, я якраз про це і хотів поговорити.

— Про табличку?

— Ні, про дизосмію. Коли не відчуваєш трупного запаху.

— Що ти маєш на увазі?

—* Я вчора стояв у себе в передпокої і читав повідомлення. Яке мені прислав убивця Анни. З ним точно як із вашою табличкою. Відчувати відчуваєш, а мозком не сприймаєш. Це як при дизосмії. Роздрук висів там так довго, що я перестав його помічати. Так само, як і нашу із Сестринцем фотографію. Коли вона зникла, я відчув: щось змінилося, але не зрозумів, що саме. І знаєш чому?

Беате похитала головою.

— Бо в мене не було приводу подивитися на все, що сталося, під іншим кутом зору. Я бачив тільки те, що припускав побачити. Але вчора дещо сталось. Алі розповів, що того вечора бачив зі спини якусь жінку біля входу до підвалу. І до мене дійшло: адже я із самого початку, не усвідомлюючи, виходив із того, що Анну вбив чоловік. А помилкове припущення примушує тебе йти по помилковому сліду, і ти навіть не розглядаєш інші варіанти. А завдяки розповіді Алі я подивився на цей текст новим поглядом.

Беате зробила брови дашком:

— Ти хочеш сказати, що Анну Бетсен убив не Альф Гуннеруд?

— Ти знаєш, що таке анаграма? — запитав Харрі.

— Перестановка літер для…

— Убивця Анни знову залишив для мене патрин. У даному разі — анаграму. Я побачив це в дзеркалі. Виявилось, текст підписаний жіночим ім’ям. У дзеркальному відображенні. Я відіслав текст Еуне, а той зв’язався із фахівцем, що розбирається в когнітивній психології та мові. Він одного разу за одним реченням у листі з погрозами зумів визначити стать і вік автора й навіть район, звідки той родом. Цього разу він дійшов висновку, що авторові від двадцяти до сімдесяти років, а ось стать і місце, звідки він родом, визначити не зміг. Іншими словами, не дуже він мені допоміг. Щоправда, з однією обмовкою. Він усе-таки вважає, що, найімовірніше, лист писала жінка. На підставі одного-однісінького слова. Там написано «ваші полісмени» замість звичайного «ви в поліції» або «ваші поліцейські». Він вважає, що відправник підсвідомо вжив це англійське слово, протиставивши себе чоловікам. Адже «полісмени» може означати тільки чоловіків.

Харрі відкинувся на спинку стільця.