Безтурботний

— Контейнер, — лаконічно озвався Харрі.

— Що за контейнер?

— Я подзвонив у Службу прибирання сміттєвих контейнерів і навів довідки. Його замовив у четвер якийсь Стейн Себстад, що мешкає на Індастрі-гате. Наступного дня контейнер було доставлено на обумовлене місце просто перед вікнами «Севен-елевен». У Осло мешкають два Стейни Себстади, й обидва заявляють, що не замовляли ніякого контейнера. Я вважаю, що нальотчик поклопотався про установку контейнера саме в цьому місці, щоб він перекривав огляд із вікон магазину і камера стеження не змогла б зафіксувати його, коли він виходитиме з банку і перетинатиме вулицю. Якщо того дня, коли було замовлено контейнер, він побував у «Севен-елевен», аби ще раз усе гарненько перевірити, то, цілком імовірно, на записі ми зможемо побачити людину, що поглядає на камеру, а також із вікна у бік банку, щоб прикинути кут зйомки, ну і таке інше.

— Якщо пощастить. Наш свідок, який проходив у цей час повз «Севен-елевен», говорить, що, коли нальотчик перетинав вулицю, він, як і раніше, був у масці. Цікаво, навіщо йому тоді все ці заморочки із сміттєвим контейнером?

— Може, він збирався зняти маску якраз під час переходу вулиці. — Харрі зітхнув. — Не можу сказати. Знаю тільки, що з цим зеленим контейнером щось не так. Він простояв там уже тиждень, і, за винятком випадкових перехожих, які кидають туди різне сміття, схоже, ніхто ним так і не користувався.

— О’кей, — сказала Беате, підводячись і забираючи плівку.

— Так, іще одне, — зупинив її Харрі. — Що ти знаєш про цього Расколя Баксхета?

— Про Расколя? — Беате наморщила лоб. — До того як добровільно прийти і здатися, він вважався своєрідною міфічною постаттю. Якщо вірити чуткам, він має якесь відношення до девяноста відсотків усіх пограбувань банків в Осло. Готова побитись об заклад, ця людина здатна пізнати всякого, хто за останні двадцять років зробив тут хоч би одне пограбування.

— А, так от для чого він знадобився Іварссону. І де він відбуває термін?

Беате вказала великим пальцем кудись собі за спину.

— Відділення А, перший надземний рівень.

— У «Ботсені»[15]?

— Так. І за весь той час, що він там сидить, відмовляється сказати хоч слово будь-кому з поліції.

— Так чому Іварссон думає, що для нього він зробить виняток?

— У нього нарешті з’явилося щось таке, що може стати предметом торгу. Расколь висловив побажання. У «Ботсені» кажуть, це єдине, про що Расколь попросив відтоді, як потрапив туди. Йдеться про його недавно померлу родичку.

— Про що ти говориш? — Харрі залишалося тільки сподіватися, що вираз обличчя його не видасть.

— Через два дні її мають ховати, і Расколь відправив директорові в’язниць Норвегії прохання дозволити йому бути присутнім на похороні.

Беате пішла, а Харрі затримайся. Обідня перерва добігла кінця, і їдальня помалу порожніла. Якщо вірити рекламі, вона була «світлою і затишною», як і всі заклади, що входили до системи Державного управління їдалень і буфетів; мабуть, тому Харрі вважав за краще харчуватися де-небудь у іншому місці. Раптово йому згадалося, що саме тут він танцював із Ракеллю на корпоративній вечірці, саме тоді він вирішив хай там що завоювати її. Чи все було навпаки? Він мовби все ще відчував вигин її спини під своєю долонею.

Ракель.

Через два дні Анну поховають; ніхто не сумнівається, що вона загинула від власної руки. Єдиний, хто там був присутній і міг би похитнути їхню впевненість, був він сам. Проте він нічого не пам’ятав. То чом би не залишити все як є? Адже він нічого не виграє, а ось втратити може все. Врешті-решт, навіть якщо б не було інших причин, чом би не забути про цю справу хоч би заради них — заради нього і Ракелі?