Безтурботний

— Золоті монети, — сказав Сандеманн. — Приніс із собою її дядько.

— А це що? — Харрі підняв товсту пачку сотенних купюр, перехоплених широкою коричневою гумкою.

— Такий вже у них звичай, — повторив Сандеманн.

— У кого це «у них»?

— А ви хіба не знали? — Нарешті і вузькі вологі губи Сандеманна розтягнулися в подобу усмішки. — Адже вона з циган.

Майже за всіма столиками в кафе Управління поліції було багатолюдно і шумно. Окрім одного. Харрі пройшов прямо до нього.

— З часом тебе почнуть тут упізнавати, — кинув він замість вітання. Беате, не оцінивши іронії, запитально подивилася на нього знизу вгору, і Харрі подумав, що між ними значно більше спільного, ніж йому здавалося спочатку. Всівшись, він поклав на стіл перед дівчиною відеокасету. — Це запис із магазинчика «Се-вен-елевен» напроти банку, зроблений у день пограбування. І ще один — за минулий четвер. Подивися, може, відшукаєш що-не- будь цікаве.

— Ти маєш на увазі, подивитися, чи не заходив туди грабіжник? — Беате насилу повертала язиком — її рот був набитий хлібом і печінковим паштетом. Харрі відзначив про себе, що на столі перед нею лежить пакет із захопленими з дому бутербродами.

— Ну, хотілося б сподіватись, — ухилився він від прямої відповіді.

— Авжеж, — підтвердила дівчина і зробила болісне зусилля, прагнучи проковтнути те, що жувала. Від напруги на очах у неї навіть виступили сльози. — У девяносто третьому при пограбуванні на Фрогнере відділення «Кредитного банку Крістіанії» нальотчик приніс із собою пластикові пакети для грошей із рекламою фірми «Шелл». Ми тут же перевірили відеозапис із камери спостереження на найближчій бензозаправці «Шелл», і виявилося, що він купив пакети саме там за десять хвилин до пограбування. Він був у тому ж самому одязі, але без маски. Півгодини по тому ми його вже заарештували.

— Ми — десять років тому? — вирвалось у Харрі.

Обличчя Беате спалахнуло миттєво, як сигнал світлофора.

Схопивши чергову скибочку хліба, дівчина спробувала сховатися за нею.

— Я мала на увазі — мій батько, — пробурмотіла вона.

— Вибач, я не хотів.

— Нічого страшного, — прозвучала швидка відповідь.

— Адже твій батько, він же…

— Загинув, — сказала вона. — Вже давно;

Харрі сидів, зосередившись на власних долонях, і мимоволі прислухався до того, як жують навколо.

— А навіщо ти приніс ще і запис, зроблений за тиждень до пограбування? — запитала Беате.