Безтурботний

Харрі відзначив, що зараз голос Арне Албу звучить уже не так спокійно і впевнено, як удень. Крім того, саме він першим порушив мовчання після кількасекундної паузи, протягом якої в слухавці щось хрипіло і потріскувало:

— Якщо все це вимагає додаткового обговорення, я просив би вас зв’язатися зі мною в моєму офісі. Наскільки я розумію, дружина дала вам номер телефону.

— Але, наскільки я розумію, Албу, ви не хотіли, щоб вас турбували в робочий час.

— Просто я… моя дружина так цим шокована. Господи Боже,

подумати тільки, мертва жінка з фотографією в туфлі! Я б хотів, щоб із цього приводу ви підтримували зв’язок виключно зі мною. ц

— Зрозуміло. Але на знімку зображена вона і діти.

— Кажуть же вам, вона про це і поняття не має! — Але тут же, немов вибачаючись за свій роздратований тон, він додав: — Обіцяю вам докласти максимум зусиль, аби з’ясувати, яким чином це сталося.

— Я, певна річ, вдячний, але дозволю собі залишити за собою право розмовляти з тим, з ким визнаю за потрібне. — Почувши у слухавці важке зітхання Албу, Харрі додав: — Сподіваюся, ви мене розумієте.

— Але послухайте…

— Боюся, Албу, це не тема для дискусій. Якщо мені знадобиться щось дізнатись, я зв’яжуся з вами або з вашою дружиною.

— Постійте! Ви не розумієте. Моя дружина… вона буде не цілком адекватна…

— Ваша правда, я вас не розумію. Вона що, хвора?

— Хвора? — Схоже, Албу був збентежений. — Ні, проте…

— У такому разі пропоную припинити нашу бесіду. — Харрі подивився на своє відображення в дзеркалі. — Мій робочий час закінчений. Вдалого вечора, Албу.

Поклавши слухавку, він знову поглянув у дзеркало. Так і є, задоволена посмішечка. Дрібне злорадство. Заспокоєне марнославство. Гіпертрофоване відчуття власної гідності. Схильність до садизму. У наявності всі складові помсти. Втім, чогось тут явно бракувало. Він іще раз вглядівся у своє відображення. Може, просто світло не так падає?

Знову всідаючись за комп’ютер, Харрі подумав, що слід було б запам’ятати щойно створені ним складові помсти. Запам’ятати і переказати Еуне — він любить такі штучки. Адресу відправника отриманого ним повідомлення Харрі бачив уперше: [email protected]. Навівши на нього курсор, він натиснув на клавішу.

Він так і залишився сидіти, не міняючи пози, відчуваючи, що весь холод, накопичений природою за рік, поступово проникає в його, Харрі Холе, тіло.

У міру того як він читав рядки, що з’явилися на екрані, волосся в нього на голові ставало дибки, а шкіра стала йому тісна, як одяг, що раптово сів.

Ну що, пограємо? Уявімо собі, що ти вечеряєш із жінкою, а наступного дня її знаходять мертвою. Що робитимеш?

C#MN

У передпокої тужливо дзвякнув телефон. Харрі знав, що це Ракель. Слухавку він так і не зняв.