Безтурботний

— У нас були представництва в усіх країнах Скандинавії.

— Вітаю. Той прапор над гаражем — це що, консульський?

Нарешті Вігдіс Албу вдалося опам’ятатися. Вона зняла резинку і розпустила волосся. У той же момент Харрі подумав, що вона, видно, щось зробила з обличчям. Деякі його параметри насторожували. Якщо бути точніше, її обличчя було аж надто правильним, якимсь штучно симетричним.

— Чоловік був консулом Сент-Люсії в Норвегії упродовж одинадцяти років. Там є завод із виробництва килимків для душу. У нас там теж невеликий будиночок. Вам доводилося?..

-Ні.

— Прекрасний острів, фантастично красивий. Ці аборигени такі милі. Ви не повірите, але частина людей похилого віку говорить по-французьки — навіть важко собі уявити.

— Креольська французька.

-Що?

— Та так, щось доводилося читати. Як ви гадаєте, може, ваш чоловік знає, яким чином ця фотографія потрапила до покійної?

— Навряд. Звідки?

— Ну-у… — Харрі посміхнувся. — Мабуть, на це питання відповісти так само складно, як пояснити, звідки у взутті людини з’являється фотографія абсолютно незнайомих їй людей. — Він підвівся. — Де я можу його знайти, фру Албу?

Коли Харрі записав номер телефону й адресу офісу Арне Албу, він випадково подивився на те місце, де щойно сидів.

— Я, е-е-е… — зніяковіло почав він, бачачи, що Вігдіс Албу простежила за його поглядом. — Бачите, я тут посковзнувся і впав у сміттєвий контейнер, так що мені, звичайно, слід було…

— Нічого страшного, — перебила вона. — Однаково наступного тижня я збиралася віддавати чохли в чистку.

Проводячи Харрі до самого ґанку, вона запитала, не міг би він зачекати із дзвінком чоловікові до п’ятої.

— У цей час зазвичай він уже звільняється та приходить додому.

Харрі промовчав. В очікуванні його відповіді куточки губ Вігдіс нервово здригалися, то піднімаючись, то знову опускаючись.

— Тоді він і я… загалом, ми разом змогли 6 подумати, чим вам допомогти.

— Вельми люб’язно з вашого боку. Проте я на машині, а місце його роботи якраз мені по дорозі, тож я краще спробую застати його там.

— Так-так, звичайно, — зважилася нарешті знову всміхнутися вона.