Безтурботний

— Ні, але ти можеш знайти сервер, із якого відправлено повідомлення. Це робиться за адресою. А власники сервера мають інформацію про того, кому належить та або інша електронна адреса. Все дуже просто. А що, отримав поштою щось цікаве?

Харрі похитав головою.

— Дай мені тільки адресу, і я враз усе для тебе з’ясую, — запропонував Халворсен.

— Гаразд. Чув коли-небудь про сервер «bolde.com»?

— Ні, але треба перевірити. А решта адреси?

Харрі зам’явся:

— Не пам’ятаю.

Узявши в гаражі службову машину, Харрі поволі рушив уздовж Грьонланнського бульвару. Вогкий вітер грався біля кромки тротуару опалим листям, що встигло висохнути на сонці за вчорашній день. Перехожі втягували голову в плечі та прагнули засунути руки якомога глибше в кишені.

Виїхавши на Пілестреде, Харрі прилаштувався у хвіст трамваю, ввімкнув радіо і знайшов хвилю ИМС «Новини постійно». Ні слова про вбивство Стіне. Зате висловлювалося побоювання, що сотні тисяч дітей біженців в Афганістані можуть не пережити суворої тамтешньої зими. Загинув один американський солдат. Члени його сім’ї давали інтерв’ю. Вони жадали помсти. Біля Бішлета дорога перекрита, рекомендується об’їзд.

— Так. — Навіть по цьому короткому слову, сказаному в слухавку домофону, легко було зрозуміти, що Астрід Монсен сильно застуджена.

— Це Харрі Холе, пам’ятаєте? Мені потрібно поставити вам кілька запитань. У вас є час?

Перш ніж відповісти, вона двічі шморгнула носом.

— З приводу чого?

— Я б не хотів розмовляти з вами звідси.

Вона знову кілька разів шморгнула.

— Вам що, зараз незручно? — спробував натиснути Харрі.

Замок загудів, і Харрі втиснувся у під’їзд.

Піднявшись по сходах, він побачив Астрід Монсен, що очікувала його на майданчику. Вона куталася в накинуту на плечі теплу шаль.

— Бачив вас на похороні, — почав Харрі.

— Я подумала, що хоч кому-небудь із сусідів слід прийти. — Голос її звучав гугняво, як крізь рупор мегафона.