Безтурботний

— У вас є які-небудь міркування з приводу того, хто дав їй цей знімок?

Усі троє, що сиділи за столом, втупились у викладену Харрі фотографію.

— Не уявляю, — сказав Албу. — Може, дружина? Або хтось із дітей?

— Гм. — Харрі намагався помітити хоч щось: зміна розміру зіниць, піт, що виступив на лобі, або червоні плями на обличчі — явні ознаки підвищеного пульсу. Але марно.

— Зрозуміло, констебль, я не знаю, з чим усе це пов’язано, проте якщо ви взяли на себе клопіт відшукати мене тут, вважаю, йдеться не про дурниці. Пропоную обговорити це віч-на-віч після того, як ми закінчимо тут свої справи з панами з Комерційного банку. Якщо погодитеся мене почекати, то я попрошу офіціанта підшукати вам місце за столиком для тих, що палять.

Харрі навіть не намагався зрозуміти, чого більше в усмішці Албу — насмішки чи доброзичливості. Його це мало турбувало.

— У мене немає часу чекати, —- сказав Харрі. — Якби ми могли сісти за інший столик і…

— Боюсь, у мене також немає часу, — спокійним, але твердим тоном перебив його Албу. — Оскільки я в цей момент перебуваю на роботі, нам із вами, мабуть, доведеться відкласти бесіду до вечора. Зрозуміло, якщо ви, як і раніше, продовжуєте вважати, що я можу бути вам чимось корисний.

Харрі виявив чудеса витримки, розуміючи, що однаково не в силах нічого поробити. І що найгірше, Албу напевно теж це знав.

— Домовилися, — сказав Харрі, усвідомлюючи, наскільки безпорадно це звучить.

— Дякую вам, констебле. — Албу з посмішкою кивнув Харрі. — А що стосується вина, то тут ви, схоже, маєте рацію. — Він знов обернувся до панів з Комерційного банку. — Так що ти говорив про «Оптікоме», Стейне?

Харрі нічого не залишалось, як, узявши фотографію, покинути ресторан, відносячи із собою поза сумнівом адресовану йому погано приховану іронічну посмішку пана з чубком.

Зійшовши на причал, Харрі закурив, проте сигарета здалася йому несмачною, і він роздратовано відкинув її. Відбиваючись од вікон фортеці Акерсхус, сонячні промені заливали поверхню озера, гладеньку й нерухому, ніби затягнуту тонкою прозорою кригою. Навіщо він це зробив? Для чого знадобилася ця атака камікадзе — спроба принизити зовсім незнайому йому людину? Для того, щоб рука в шовковій рукавичці взяла його за комір і, хай і ввічливо, виставила за двері?

Заплющивши очі, він підставив обличчя променям сонця і подумав, що для різноманітності варто було б зробити сьогодні хоч щось розумне. Наприклад, залишити все як є. Адже в нинішньому стані справ зовсім немає нічвго незвичайного — все ті ж звичний хаос і непередбачуваність. Від будівлі ратуші донісся бій курантів.

Харрі ще не знав, що Мьоллер мав рацію: це був останній у році теплий день.

16

Матсо в-Соп 45

Маленький мужній Олег.

— Усе буде добре, — щораз говорив він, розмовляючи з Хар-рі по телефону, так ніби в нього був свій власний таємний план із цього приводу. — Ми з мамою скоро повернемось.

Стоячи біля вікна у вітальні, Харрі дивився на небо над дахом сусіднього будинку, по якому пливла майже прозора зморшкувата хмара, забарвлена скупими променями вечірнього сонця в червоні й оранжеві тони. Поки він діставався домівки, температура різко впала, неначе хтось прочинив невидимі двері й вивітрив усе тепло. Навіть квартира почала наповнюватися холодом, який проникав крізь щілини в підлозі. У якій комірчині його теплі повстяні капці, в підвалі чи на горищі? Та і взагалі, чи є вони у нього? Щось він останнім часом почав усе забувати. Добре, що хоч записав назву тієї ігрової приставки, яку обіцяв подарувати Олегові, якщо той поб’є його рекорд у тетріс. Иатсо Є-Соп 45.