Безтурботний

— Почерк на аркушику був її. Просто «Еріксен» — і все. — Вузькі губи позначили подобу посмішки. — Ймовірно, він забув повідомити їй своє ім’я. Аркушик висів близько тижня, потім зник.

Харрі глянув униз через поручні: круті сходи.

— Краще вже один тиждень, ніж узагалі нічого. Ви як вважаєте?

— Для кого як, — ухилилася вона від відповіді й узялася за ручку дверей. — Мені час йти, я чула, там мені надійшло повідомлення електронною поштою.

— Нічого, нікуди воно не подінеться.

Жінка раптово розчхалася.

— Так, але мені необхідно відповісти, — нарешті зуміла вимовити вона. Очі її сильно сльозилися. — Це письменник. Ми з ним обговорюємо мій переклад.

— Добре, тоді я коротко, — пообіцяв Харрі. — Я б тільки хотів, щоб ви поглянули ще й на цей знімок.

Він простягнув їй аркуш. Астрід Монсен узяла його, нашвидку поглянула і знову з підозрою витріщилась на Харрі.

— Не поспішайте, — наполягав він. — Розгляньте його гарненько.

— Мені це ні до чого, — сказала вона, повертаючи аркуш.

Шлях від Управління поліції Осло до Кельберг-гате, 21А зайняв у Харрі десять хвилин. У цегляній обшарпаній будівлі колись розташовувався шкіряний завод, потім друкарня, ковальський завод, а також напевно ще кілька яких-небудь підприємств — яскраве свідчення того, що колись промисловість в Осло процвітала. Тепер будівлю було передано криміналістичній лабораторії. Незважаючи на вдосконалену систему освітлення і сучасний інтер’єр, колишнє призначення будівлі вгадувалося без зусиль. Харрі виявив Вебера в одному з холодних просторих приміщень — ймовірно, колишньому цеху.

— От чорт! — вилаявся Харрі. — Ти абсолютно впевнений?

Вебер утомлено всміхнувся:

— Відбитки на пляшці такі чіткі, що якби вони були у нас в архіві, комп’ютер би відразу їх нам видав. Зрозуміло, щоб бути упевненими на сто десять відсотків, ми могли б звіряти вручну. Але на це пішли б тижні, і ми б однаково нічого не знайшли. Це гарантовано.

— Вибач, — зітхнув Харрі. — Просто я був абсолютно переконаний, що ми його зловили. Вірогідність, що цього типа ніколи і ні за що не затримували, здавалася мені нікчемною.

— Відсутність його в наший базі даних говорить лише про те, що треба шукати десь в іншому місці. Принаймні тепер у нас є цілком конкретні докази. Ці відбитки, а також волокна тканини з пограбування на Кіркевеєн. Якщо ви його знайдете, то йому вже не відмогтися. Хельгесен!

Молодий чоловік, що проходив повз них, зупинивсь як укопаний.

— Цю шапочку з Акерсельви мені принесли в незапечатаному пакеті, — прогримів Вебер. — У нас тут не кошара. Ясно тобі?

Хельгесен кивнув і красномовно поглянув на Харрі.