Безтурботний

— Привіт, — усміхнувся Халворсен. — Хто там у нас? Беате?

Кивнувши йому, дівчина подивилася на Харрі:

— Я пробувала зв’язатися з тобою, але за тим номером мобільного, що вказаний у списку.

— Він загубив свій мобільник, — сказав Халворсен, підводячись. — Сідай, зараз пригощу тебе «еспресо а-ля Халворсен».

Беате трохи зам’ялася:

— Спасибі, але мені потрібно дещо показати тобі в «Камері тортур», Харрі. У тебе є час?

— Скільки завгодно, — сказав Харрі, відкидаючись на спинку крісла. — У Вебера для нас погані новини. Схожих відбитків немає. А Расколь сьогодні обставив Іварссона, як немовля.

— Хіба це погана новина? — вирвалося у Беате, яка тут же перелякано прикрила рот рукою. Харрі та Халворсен розреготалися.

— Чекатиму твого повернення, Беате, — встиг сказати Халворсен навздогін Харрі та дівчині. Так і не отримавши відповіді, якщо не рахувати настороженого погляду, кинутого на нього Харрі, Халворсен у деякому збентеженні так і залишився стояти посеред спорожнілої кімнати.

Увійшовши до «Камери тортур», Харрі помітив зіжмакану ковдру на простенькому ліжку, що стояло в кутку, з «Ікєї».

— Либонь, ти спала тут сьогодні?

— Якби ж то, — зітхнула Беате і ввімкнула відеозапис. — Поглянь на Забійника і Стіне Гретте на цьому кадрі.

Вона вказала на екран, де застигло зображення нальотчика і Стіне, що нахилилася до нього. Харрі відчув знайомий свербіж біля коріння волосся на потилиці.

— Щось тут не так, — сказала вона. — Тобі не здається?

Харрі подивився на грабіжника. Потім на Стіне. І зрозумів —

саме цей кадр примушував його раз по раз проглядати запис у пошуках того, що весь час було там, але постійно вислизало. Вислизало воно і тепер.

— Ну і що ж це? — запитав він. — Що ти бачиш такого, чого не бачу я?

— Спробуй здогадатися.

— Та я вже мільйон разів пробував.

— Хай картинка гарненько відіб’ється у тебе на сітківці. Заплющ очі, натисни на повіки й запам’ятай, який залишився слід.