Вона думала, чим його зачепити:
— Мені байдуже, якщо це якийсь гомосексуалістський знак чи щось таке.
По очах нічого не прочитати.
— То не мій спосіб життя, — сказав він. — Та й ваш мене не цікавить. — Відвернувся та замовив напій.
Едіпа зняла свій бейдж, поклала його в попільничку і спокійно, намагаючись не істерити, промовила:
— Послухайте, ви мусите мені допомогти. Бо мені справді здається, що я з’їжджаю з глузду.
— Ви помилились адресою, Арнольде. Поговоріть зі своїм священиком.
— Я користуюся поштою США, бо мене не навчили інших варіантів, — благала вона. — Але я вам не ворог. І я не хочу ним бути.
— А моїм другом? — обернувся він на стільці обличчям до неї. — Ви хочете ним бути, Арнольде?
— Я не знаю, — їй здалося, що так найкраще сказати.
Збентежений, він подивився на неї:
— А
Вона розповіла йому все. Чом би й ні? Нічого не приховувала. Наприкінці оповіді туристів уже звідти висвистували, він пив другу порцію, а Едіпа — третю.
— Я чув про «Кірбі», — сказав він, — це не реальна людина, а кодова назва. Але про інше не чув, ні про вашого любителя китайців на тому боці затоки, ні про пришиблену п’єсу. Я й не думав, що за цим криється ціла історія.
— Я не можу думати ні про що інше, — сказала вона дещо жалібно.
— I, — він почесав свою стерню на голові, — у вас навіть немає кому про це розповісти — тільки якомусь незнайомцю в барі, і ви навіть не знаєте його імені?
Вона не дивилася на Нього.
— Думаю, так і є.
— Ні чоловіка, ні мозкоправа?
— Є обидва, — сказала Едіпа, — але вони не знають.
ebooksa