- Картина представляє союз чоловіка та жінки, а не лише союз Адама та Єви, який є повним без гріха та падіння... що ще є можливим і сьогодні.
Блансінтьє насупилася, намагаючись зрозуміти, змішаність, поєднана з цікавістю, не сходили з її обличчя. З її очей Мельхіор побачив, що дівчина дивиться на дерево із мавпами; її погляд ніби уникав нареченого й нареченої у вологій веселковій краплі, схожій на мильну бульбашку.
- Мавпи, що граються, - сказав він, - уособлюють поведінку більшості людей: вони спаровуються, нічого не знаючи про серафічний союз, бо ще не досягли свого людського призначення.
Блансінтьє похитала головою, очевидно, не зрозумівши його слів. Нарешті повільно, волею-неволею перевела погляд на оголені людські постаті.
- А ці? – запитала вона. - Чому вони замкнені в прозору кулю?
Мельхіорів голос зазвучав ще хрипкіше:
- Це справжня людська пара, яка святкує справжнє весілля... Їх ліжком є подібна до кришталю крапля, прозора перлина, що, без запліднення, повстає з небесної роси... і їхнє весілля таке ж ясне й незаплямоване.
Блансінтьє закусила губу, її очі сяяли темнішим, більш блакитним світлом.
- Хто, Мельхіоре, тебе навчив...
- Я знаю, що наші священики не вчать цього, - швидко сказав він. - проклята тілесність, щоб тільки таїнство Церкви могло її очистити... Серафічний шлюб заперечує гріх і прокляття...
Він знову замовк, побачивши. його дружина дедалі більше стривожилася: вчення Адама було надто великим, занадто новим і дивним.
Блансінтьє обережно підійшла до картини; тепер вона довго дивилася на подружжя, яке обійнялося, ніби тут було пояснення, якого не дали їй слова Мельхіора. Він знову став біля неї, вперше взяв її за руку, їхні стегна торкалися. Він вказав на Єву на картині:
- Ти впізнаєш її? - Блансінтьє, довго розмірковуючи, повільно й схвально кивнула головою. - Ти впізнаєш нас, Блансінтьє? - ледь чутно запитав він.
Вона нічого не сказала, але повернулася до нього всім тілом, як тоді, коли він повернувся з Антверпена, коли вона подякувала йому за кашемірову шаль. Тепер і в ній була покора, але Мельхіор, загострений до кожного її пориву, відчув, що в ній усе ще не виникла цікавість,вона була такою ж холодною й сухою, як губи, які вона пропонувала йому поцілувати.
- Значить, це була справді я, - сказала вона після поцілунку, не відпускаючи його, - це була я?
Мельхіор знав, що має на увазі Блансінтьє.
- Ти, Блансінтьє, ніхто інший, - сказав він здивовано, бо вона все ще думала про свою матір.
На її вустах заграла швидкоплинна марна усмішка, і вона схилила голову до Мельхіорового плеча.
- Здійсни шлюб, Мельхіоре, - сказала вона, - візьми нарешті те, що належить тобі по праву. Мельхіор продовжував тримати її в руках: її слова підсилили його бажання, воно піднялося такими швидкими хвилями, що розсудливість і пильність вже не мали над ним влади. - Здійсни шлюб, як ті тут, в цій перлині з картини... - повторила Блансінтьє, вдихаючи слова йому на вухо, а коли вимовила їх, легенько штовхнула його коліном в напрямку дверей. Він йшов до них разом з нею, її марнославство, цікавість і суха, холодна сила її поцілунку перепліталися з його повторюваним бажанням рабської покори в одну спокусу.
Біля ліжка він зняв ліф з її плечей, вона скинула чепчик і шаль, розшнурувала корсет, заплющила очі, обличчя було сповнене напруги, що здивувало його і сповнило темним жахом, бо він зрозумів, що Блансінтьє в цьому прощанні з власним незнанням, очікує від нього найбільш піднесеного переживання, найвищого посвячення... У владі бажання він втратив усвідомлення своєї бездарності, але водночас ця сила стала його фатумом. Коли він нарешті оволодів її красою, під безсилий сміх та сльози Блансінтьє, він забув про вчення своєї власної картини та про пару адамітів, про свою мрію та високий ідеал, який він хотів здійснити, він забув про все в мусі сліпої сили, яка використовувала його як знаряддя. У той момент він більше не бачив у Блансінтьє її власної особистості та сутності, він був настільки охоплений і одержимий пристрастю, щоб знищити її чистоту, у нагальному бажанні кінця, якого не повинно було бути.
ebooksa