Дивні, плутані думки приходили до Мельхіора. Він захоплювався Кауденбергом, як і раніше, але водночас дедалі більше сумнівався, чи він справді той чоловік, яким представлявся світові, не лише наївним людям, які бачили в ньому вишуканого іноземця з акредитивами, а й своїм прихильникам. Він часто залишав Мелхіседека та Блансінтьє самих удома. У безсилій тузі й заздрості йому здавалося, що він повинен дати гостеві можливість володіти молодою жінкою завдяки своєму адамівському священству, а також своєму беззаперечному чоловічому бажанню. Це були муки його самого, не більше; Мельхіор знав це щоразу, коли виходив із дому, коли під будь-яким приводом відвідував когось із товаришів по гільдії, чи заходив до церкви й розмовляв із новим будівничим Філіпом Хеннекіном, чи проходив крізь міську браму й тинявся навколо між одним та іншим дощем, мандрував довкола мурів, під деревами, що вже скидали жовте й руде листя. Чому він так нелюдськи мучився? Відповідь на це питання залишалася прихованою в глибині його серця - бродити тут далеко від дому й залишити цей дім досвідченим чоловікові й дівчині, які мали найменший стимул спантеличити одне одного, як це викликало їхнє бажання - цей образ мав диявольську силу. Мельхіор не хотів про це думати і не міг думати ні про що інше. Він волів би піти найкоротшим шляхом додому, але натомість біг усе далі й далі; він болісно відчував уколи гніву, занепокоєння та приниження, і до цього болю додавалося дурне очікування, що Блансінтьє в обіймах магістра Вільних Духів нарешті буде посвячена в серафічне кохання і через те - щасливою коханням, яке він, Мельхіор Хінтам, обожнюючий її раб, не міг відкрити їй. Чи було це дике самокатування, яке він наклав на себе, жертвою, за якою, як і за кожною жертвою, прийшло полегшення й благословення?
В котрий невідомо раз по місту пішли чутки про Мельхіора, але цього разу він не знав про це, настільки його охопили образливі ревнощі та жорстока сила уяви.
І тільки наступник Кіліаана, праведний, твердий як бронза Філіп Хеннекін, нарешті звернув його увагу на те, що йому загрожує. Будівничий працював у багатьох містах Нідерландів, Рейнської області та єпископстві Утрехт; на повну протилежність жвавому, безтурботному Кіліаану, який у своєму шкіряному фартусі й мулярській пов"язці аж ніяк не був проти того, щоб працювати серед робітників, чий одяг часто був забризканий вапном, Хеннекін підкреслював чистий, бездоганний вигляд. Він ніколи не був на вулиці без фетрового капелюха з бобровим хутром або без шовкової шапки зі звисаючими китицями, і ніколи його не бачили без плаща. Він не піднімався по хитких драбинах, як Кіліаан, і не випробовував особисто риштування, а натомість побудував собі невеликий дерев’яний захисний навіс навпроти церкви, звідки пильно наглядав і керував будівництвом за допомогою наглядачів. Його не любили в колі Зелених Шапок, бо він чемно відхилив їхній заклик приєднатися до братства; тоді вони назвали його папським поплічником і безземельним юнкером, але Мельхіора привабила холодна й помазана порядність цього чоловіка, який, як визнавали всі цехові брати та теслі, чудово розумівся на своїй справі.
Одного ранку на початку листопада Мельхіор сховався від дощу під пологом Хеннекіна; і коли вони сиділи один проти одного, тремтячи від холоду, будівничий, кілька разів відкашлявшись, зауважив, що хоча він і не мав звички турбуватися про справи інших, йому б не хотілось, щоб казали, нібито він використовує нещастя ближнього. Але сьогодні випадковість звела їх разом, нічиїх вух немає, і тому він вважає своїм обов"язком застерегти Мельхіора від злих язиків. Мельхіор зблід і підняв очі; він з раптовою неохотою усвідомив, що живе в місті, яке пильно спостерігає за його життям. Хеннекін провів рукою по гостро підстриженій бороді:
- Кожна людина, майстре Хынтам, має бути відповідальною за честь свого дому та за честь усіх, хто в ньому живе. І коли я чую, що навколо мене говорять, я боюся, що в деяких справах ви надто поблажливі і довіряєте своїм ближнім занадто не відразу.
Мельхіор прихилився до балки, на якій сидів. Його ніколи не хвилювало, що про нього говорять люди, можливо, він справді був нешвидким і надто самовпевненим; проти всього, що він вважав дурницею, він бронювався товстою шкірою. Але мова йшла про Блансінтьє, і він відчув поштовх. Переслідуючи власний біль, він мало піклувався про тяжке становище чи горе своєї дружини, а от Блансінтьє броньованого серця не мала. Вона була вразливою.
- Ви маєте на увазі гостя, який живе під моїм дахом? - ледь чутно прошепотів художник через мить.
Хеннекін знизав плечима під високим коміром свого вовняного плаща.
- Я про вас. Вам відомо, що ви мені дуже подобаєтесь, я не терплю перешіптувань за спиною ближнього.
Мельхіор не зводив очей з нерухомого здорового обличчя будівничого:
- Говорять про мене... добре. Але про мою дружину?
Хеннекін знову прочистив горло, незворушно й сухо.
- Наше містечко маленьке, майстре, тут кожний впадає в очі. Ваша дружина молода та енергійна.
Мельхіор уперше засміявся, але в цьому сміху був прихований біль.
- Чи то вона вважається для мене занадто молодою і жвавою – сміються з обдуреного чоловіка.
Будівельник швидко простяг руку владним жестом:
- Але ж, дозвольте! Ви використовуєте терміни і за ними підозри, про які я не вимовив ні слова.
Мельхіор знову засміявся; йому було страшенно соромно:
- Ви ні... а от інші? Отже, що ж такого поганого в сін"є ван ден Кауденберзі?
Хеннекін на мить звів тонкі темно-русяві брови, але обличчя його залишалося серйозним і неупередженим.
ebooksa