Диявольскі почвари

Той розклав підготовчі студії на столі. Патер дістав із кишені ряси збільшувальне скельце з металевою ручкою, очікувально буркнув, перш ніж піднести її до ока, і схилився над малюнками. Він притиснув вказівний палець до ескізу Содому і Гоморри.

– О, я впізнаю, це Страшний суд, земля розкривається, спалахує полум"я... Ні, почекайте, ця фігура, що біжить, ця жінка, як статуя... Є! Соляний стовп! Дружина Лота! Содом і Гоморра!

Він засміявся, у доброму гуморі після вдалого пояснення, відвів лупу від ока і глянув на Мельхіора. А той помітив, що в священика бракує деяких зубів, і при тому йому здавалося, що молодим священиком він повернувся з архієпископства тільки вчора... Художник підтвердив пояснення: насправді він хотів зобразити Божу помсту над двома розпусними містами. Він узяв ще два малюнки, щоб пояснити їх, але патер зупинив його.

- Ні, ні, дозвольте мені самому, раз вже я на доброму путі… Хм, то що ми маємо тут? Палаючий віз з кіньми мчить до небес, повних блискавок, внизу похитуються фігури... Це ж Ілля, чи не так, у грозу йде на небо?

Мельхіор повільно похитав головою.

- Це міг бути Ілля, ваша велебність має рацію... Але я мав на увазі Єноха, великого передпотопного праведника.

Священик приклав лупу до іншого ока, подивився на ескіз, опустив, довго дивився на Мельхіора.

- Єнох, - нарешті сказав він, - дивно. Як хтось ще може думати про Єноха? І що ми насправді знаємо про Єноха, крім того, що він ходив з Богом, що він здобув Хірад, і що Бог забрав його до Себе?

Щоки Мельхіора раптом загорілися рум"янцем. Він стояв перед каноніком і знав, що зараз буде легко згадати ім’я Кауденберга; на мить спокуса була великою і переможною. Він подолав її щосили.

- Мій старий учитель, Білеам Панкрас, - сказав він, - говорив про Єноха. У молодості він чув, як старі художники розповідали про нього, а в старості він сам думав, чи не намалювати Єноха. Незвичайна традиція, яка тоді сильно подіяла на мене і жила в моїй пам’яті, бо, як самі бачите, я знову взявся за цю тему.

Священик, ніби відсутній душею, похитав головою, не зводячи очей з художника:

- Єнох, Єнох, - пробурмотів він, - якщо я правильно пам’ятаю, пане Мельхіоре, він не був пророком у справжньому сенсі цього слова, навіть не патріархом, він був радше єврейським святим... Безсумнівно благочестивим і Богом шанованим, інакше б Бог не забрав його додому... Чи ми знаємо, як це сталося? Чи це була колісниця з кіньми, як у випадку з Іллею?

Мельхіор витримав пронизливий, проникливий погляд священнослужителя:

- Я тримався історії Білеама Панкраса, такої, якою вона залишилася в моїй пам’яті», - відповів він. - Можу лише сказати, що це постало перед моїми очима як незаперечна істина.

Кальскен знову подивився на малюнок, кілька разів відкашлявся і продовжив:

- Не будемо сперечатися про це. Кажу тобі цілком відверто, майстре, що я неохоче сперечаюся з мирянами щодо питань, які стосуються Святого Письма та доктрини віри. Так, я категорично проти того, щоб миряни вступали на богословський шлях, хіба що під добрим керівництвом, - він знову засміявся, вимушено, але поблажливо: - Ми з вами, пане Мельхіоре, не будемо сваритися через це, ми завжди можемо вашого Єноха видати за Іллю. - Він повільно відсунув малюнок і потягнувся до наступного, на якому Мельхіор зображував Мелхіседека. Глянув крізь скло, на лобі в нього проступили три довгі глибокі борозни. - Дивно, що цього разу виросло у вашому саду... речі, які, на перший погляд, не мають нічого спільного з вашими старими уявленнями та уподобаннями. Ви, очевидно, хотіли дати своїм замовникам міцний горішок? Якщо я не помиляюся, тут ми бачимо Соломона, який приймає царя Хірама, хоча одна з двох великих постатей не має царських ознак... І ці дияволи тут, звісно, ​​знову ваш спосіб малювання – вони виглядають так, ніби киплячий вогонь був розлитий на їхні хвости, замість тог, щоб це вони його лили... хм, хм, а скажи, майстре, що це таке, я вже не маю таланту здогадуватися.

Мельхіор пояснив, кого він хотів зобразити: найстаршого князя миру і найбільшого з патріархів і їхню зустріч, пекельних мучителів, що корчать гримаси і звиваються від люті. Священик обіперся на ручку крісла і здивовано глянув на Мельхіора:

- Ви доклали чимало зусиль, щоб подати до капітулу ескізи, які, можливо, рідко зустрічаються в церквах і святих місцях християнського світу. Старий Заповіт, єврейські пророки, східні патріархи, Содом і Гоморра... Зізнаюся, в цьому немає нічого поганого, попри всю дивацтво це похвально, так, так. Ці зображення будуть служити благочестю, хоча вони не містять Одкровення, і лестимуть почуттю гідності капітулу, який очікував від вас чогось незвичайного. Що ж, щось незвичайне він отримує від вас багато в чому, безсумнівно ...

Мельхіор незграбно вклонився.

- Я радий, ваша велебність, що мої ескізи видаються вам відповідними.