- Настав час, - гримав низенький священик із амвону, в якому наказав поставити дерев’яну сходинку, інакше його було б ледве видно з-за різьбленої балюстради, - настав час владі виганяти з міста батогами всіх тих дівчат і розпусниць, що брудними пороками зводять людей зі шляху чесноти, як старих, так і молодих!
Завзяті проповіді Кальскена збирали велику аудиторію, його суворість вражала, хоча Домінік де Фрей потім бурмотів у присутності Мельхіора та інших довірених осіб:
- Мені майже шістдесят років, у молодості я знав благочестивих і нечестивих, чистих і нечистих, жінок звичайних і таких, що бігають за чоловіками... Але я не помітив, однак, щоб у наш час з блудом стало гірше, ніж двадцять-тридцять років тому. Чого насправді хоче ця мавпа єпископа?
- Відзначитися і диктувати нам правила! – відповідали йому з усіх боків. - Стояти поза владою, ніби владою йому поставлено керувати нашою поведінкою! Скоро він буде диктувати, як часто ми повинні спати з нашими дружинами або скільки келихів вина нам дозволено випити! Нехай спочатку йде до тих отців, що ганьблять целібат! - вигукнув скульптор Леонард.
Мельхіор слухав одним вухом; ні викривальні проповіді Кальскена проти непристойності, ні контраргументи його товаришів не могли зворушити його в цю мить, навіть коли бургомістр і його поплічники почали справжнє полювання на банду бродяг і тіньових шинкарів, які останніми роками, під впливом нещодавно пожвавленої комерційної діяльності та процвітання в місті, осіли в місті або збільшив кількість публічних будинків поза Валами, особливо на вулиці Міннемоор і в заулку поряд з колегіальною церквою, який прозвався Під Балдахіном... Дванадцять чи п"ятнадцять найжалюгідніших грішниць були вигнані з міста рано вранці з усіма речами, щоб малий парох Франц Кальс міг спокійно спати заради чистоти моралі.
Тим часом Кальскен сам узяв собі економку. Маленька Фієтьє була донькою коваля Евервійна Лампрехта, який не міг займатися своїм фахом, оскільки спалив руку. Новий пробощ, заради любові до Христа, призначив йому неоплачувану посаду ризничого, а мала Фієтьє взяв на себе управління його господарством. Це була невисока жінка, майже карлиця, з обличчям і руками, як у ляльки, але в усьому іншому їй нічого не бракувало; було в ній щось пташине, така вона була маленька і тендітна. У дитинстві вона часто грала з Блансінтьє, хоча казали, що з дванадцяти років вона воліла грати з хлопчиками. Фієтьє старанно відвідувала церкву й завжди йшла першою в процесії, а Евервійн Лампрехт, кидаючи важкі погрози й розмахуючи єдиною рукою, називав брехуном кожного, хто поширював чутки про те, що Фієтьє бачили через місяць чи два після останнього ярмарку таємно входила до дому Сусанни, щ виробляла ангелочків. Маленьку Фієтьє важко було побачити при денному світлі, і це, мабуть, ще більше змусило отця Кальса взяти її за господиню, бо, незважаючи на всю її удавану крихкість, вона була достатньо смілива, щоб взятися за справу, і напевно, говорили в шинках і на базарі, вона зробила б усе, щоб зробитися незамінною для пароха. Бо і з маленького джерела жіночих чеснот п"ється добре.
Малу Фієтьє часто бачили в церквах, але тепер, коли милість мавпочки єпископа піднесла її так високо, вона зустріла своїх колишніх друзів трохи холодно й зарозуміло. Деякі люди, яким не залишається нічого робити, окрім як стежити за вчинками своїх ближніх, помітили, що маленька Фієтьє почав наслідувати Блансінтьє; на ній були ті самі вишукані сукні та пухкі рукави, ті самі оксамитові капелюшки, але всі вони були більш стриманими за кольором, а саму Блансінтьє вона майже не бажала помічати. Одного разу вона навіть подивилася їй услід так, ніби думала, що староста випадково залишив Блансінтьє в місті, коли він зі своїми поплічниками проганяв повій. Інші випадки, коли з послушником, який йшов за нею, як слуга, вона блукала серед кам’яних столів рибних торговців, і в один момент вона натрапила на Блансінтьє, Фієтьє обійшла жінку по великій дузі, наче та могла зглазити. Мельхіор підозрював різні речі, але не хотів нічого чути. Хеннекін міг би відкрити йому очі, але сам він тижнями уникав будівничого: художник боявся правди, яка болить.
Одного літнього дня Мельхіора здивувала звістка з капітула: парох кликав його на розмову. "А сам більше не приходить", - подумав Мельхіор і ще ясніше усвідомив, що Кальскен тепер має більше влади, ніж будь-коли. Він сидів у маленькій кімнаті, тій самій, де чекав, будучи молодим художником, доки отець Хаезе зволить його покликати; а тепер він чекав на дзвінок Кальскена. Коли нарешті довірений писар відвів його до священика, то застав маленького каноніка самого в своїй кімнаті. Поверх ряси на ньому був накинутий дорогий домашній халат із пурпурової вовни, оздоблений хутром - справді, був прохолодний пізній літній день, а будинок капітулу був старий і з протягами. Мельхіор уперше побачив на грудях Кальскена прикрашене коштовностями розп’яття, яке попередній пастор носив лише в урочисті церковні дні. Новий парох сидів за монастирським столом, заваленим молитовниками й письмовим приладдям; через край столу можна було побачити лише його тулуб, тому він не здавався особливо маленьким; ймовірно він наказав підняти сидіння свого масивного крісла, зовсім як підвищення з внутрішньої сторони амвону; під столом було видно, як його ноги гойдаються в повітрі, як у дитини. Коли Мельхіор з шапкою в руці став на порозі, парох дав йому знак підійти ближче. Мельхіор повільно підійшов під арочну стелю, тонкі тіні якої перетиналися над ним.
Кальскен схилився над столом, схрестив тонкі маленькі руки:
- І що, майстре Хінтам? Мені шкода, що я змушений був вас покликати, я хотів би, щоб ви прийшли до мене з власної волі та з особливих причин...
Мельхіор схилив голову. Йому було неприємно, що священик не дав йому стільця, а поставив його, як злочинця, перед судом.
- Боюся, ваша велебність, - сказав він, - що, можливо, я надто мало думав про замовлення...
На обличчі каноніка дедалі виразніше відбивалися розчарування й тривога.
- Ось чого я і боявся, - сказав він через мить, - ви мовчали настільки уперто, а мені з досвіду відомо, що поза мовчанням завжди криється якесь почуття вини. - Він засміявся, але в його сміху не було безтурботності чи поблажливості. - Крім того, ви живете в умовах, які не сприяють бажанню працювати, принаймні так я чув.
Мельхіор швидко підвів очі. Обличчя Кальса знову зробилося таким, що по ньому нічого не можна було розібрати.
- Я не розумію, що має на увазі ваше велебність, - почав він із зусиллям.
Священик розплів схрещені руки і підняв їх:
- Але, але, пане Хінтам, - сказав він голосом, м"якість якого суперечила його виразу. - Я розумію ваше небажання говорити про свої проблеми. Однак не забувайте, що перед вами сидить не тільки ваш замовник. Мельхіоре, я перш за все священнослужитель, тому не соромтеся оголити мені свою душу, якщо вас щось турбує.
З кожним словом, що виривалося з уст Кальскена, Мельхіор напружувався й холоднішав.
- Вони вже занадто багато пліткують про мою дружину», - вороже сказав він.
ebooksa