Диявольскі почвари

22
18
20
22
24
26
28
30

- Зараз, по меншій мірі, ви говорите відверто, - сказав він. - Великий цар Мелхиседек, князь миру і пророк майбутнього царства, грішить, як простий смертний, через красу достойної бажання жінки...

Кауденберг підвівся й відштовхнув ногою табуретку. Він підійшов до Мельхіора. Той не відступав. Жорстокість на обличчі Кауденберга, чорний як смола блиск в його очах були загрозливими. Але несподівано його риси і погляд пом"якшилися.

- Грішне падіння через красу вашої дружини, ви це маєте на увазі... - коротко засміявся він. - Як цар і пророк, як ви це називаєте... Але не таким чином, як ви собі уявляєте. Я не зробив з неї, Мельхіоре Хінтаме, просто коханку, я підніс її до тих вершин вершини, про які я вам розповідав раніше... я підняв її, як ви бачили, коли вона хотіла мене привітати... цариця, яка знову зустрічає свого царя.

Він промовив ці слова нібито невимушено, але з такою безмежною самовпевненістю, що Мельхіор спочатку онімів. Для Мелхіседека-Кауденберга не було жодних сумнівів, жодної невизначеності, як щодо володіння Блансінтьє, так і щодо місця Мельхіора в цьому клубку людських доль. Він тільки сказав те, що всі знали і чому вже дали свідоцтво.

Мельхіор випростав свою худу спину, розігнув плечі в раптовому бажанні сперечатися і промовив хриплим голосом:

- Цариця, кажете? Це я дав тобі цей подарунок, якщо колись була мова про те, що вона здатна служити даром, сін"є ван ден Кауденберг або ж Мелхіседек, або як вам подобається себе називати. З мого дозволу ви могли її здобути, але перед Богом і світом Блансінтьє все ще є моєю дружиною.

- Пошлюблена тобі священиком твоєї парафії і згідно з таїнствами Церкви, - відповів Кауденберг; це прозвучало спокійно й сухо, ніби він хотів виявити прихильність до Мельхіора, але в його промові була очевидна насмішка - насмішка сильної людини, яка давно порвала з вченням Церкви, і передусім насмішка людини, посвяченої в інші, глибші шлюбні стосунки.

Мельхіор незабаром припинив опір; його плечі обм’якли, спина згорбилася. Кауденберг нахилився до нього через стіл.

- Я не можу рішуче заперечити, Мельхіоре, ні як чоловік, ні як магістр Просвітлених, що та, яку ти називаєш своєю дружиною перед Богом і світом, належить мені з власної невимушеної волі, з того моменту, коли ти сам - і я цього не заперечую - захотів усунути перешкоди між нею і мною...- Кауденберг знизав плечима, на мить відчувши, як його пересилили спогади. - Ні, я нічого не заперечую, - продовжував він, відновлюючи силу й енергію свого голосу й постави, - так я бачив це, Мельхіоре Хінтаме, і за це я вдячний тобі від усього серця, тепер і завжди, за те, що ти був готовий дати мені цей великий і дорогоцінний дар життя, подібно до того, як твій тезка Мельхіор, мудрець Сходу й цар у своєму власному королівстві, поклав свій дар до ніг новонародженого Христа.

Мельхіор знову замовк перед цією нечуваною промовою, цим сміливим порівнянням, яке спокійно вимовив Кауденберг. Він не знав, тремтіти йому від страху чи сміятися. Він глянув на гостя; його обличчя було ще таке сповнене самовпевненості й незнищенної самоповаги, що своєю силою й простотою воно подолало останній опір художника. Він довго мовчав; жоден аргумент тут не був доречним, тут нічого не можна було довести, ні про що навіть не шкодували.

- Що ти задумав? - запитав він нарешті.

Кауденберг поставив на місце перевернутий табурет, сів і сказав:

- Вас просять вас про гостинність під вашим дахом, поки не завтра вранці не відчиняться міські брами.

- Уїжджаєте? - повільно запитав Мельхіор.

- Завтра на світанку... з Блансінтьє, донькою Кіліаана, - так само повільно підтвердив гість.

Нарешті Мельхіор сів; його коліна були застигли, мов скло. Тільки тепер він зрозумів, чому цей чоловік тут сидить і про що вони весь цей час розмовляли.

- З Блансінтьє», - повторив він, розуміючи все менше й менше. - Я не чув, щоб вона говорила про такий намір.

Кауденберг-Мелхіседек не ворухнувся; його голос заховав обережну твердість:

- Інакше бути і не може, а вона про все знає.

Мельхіор важко схилився над столом, переконаний, що інакше й бути не може: Блансінтьє справді все знає. Проте він вигукнув: