Диявольскі почвари

- Парох радо розділився б на десять чи дванадцять проповідників, щоб мати змогу гриміти в кожній церкві й каплиці проти світської побожності.

- Так воно і є, на жаль, - відповів Хеннекін, але потім замовк, а Мельхіор продовжив:

- Наш благочестивий богослов Франциск мало що зможе зробити, коли справа дійде до зіткнення: Собор у Констанці розгрішив братів Спільного Життя від усіх знаків єресі.

Хеннекін невдоволено засміявся.

- Констанцький собор відбувся сімдесят п’ять років тому, моя любий. Скільки людей у ​​цьому доброму місті, окрім нас із вами та кількох інших, знають щось про той собор, не кажучи вже про його резолюції? Маючи в запасі знання невігласів, все, що комусь не подобається, можна легко назвати пелагіанською єрессю.

Мельхіор потис будівничому руку:

- Це не завадить мені прямо зараз читати релігійні друковані видання голландською мовою стільки, скільки я можу їх набути.

Хеннекін тільки мовчав, лише усміхаючись в своїй звичайній сухій манері.

Наслідком суворих проповідей Кальскена стало ще більш запекле канонічним полюванням на релігійні книги рідною мовою. Ніхто не наважувався їх продавати, і невинні купці, які приходили в місто з кошиками книжок на спині, де перед тим вже продали багато повчальних творів, не розуміли, чому вони тепер стоять перед зачиненими дверима, аж поки один із поплічників старости міста не кинув їм в обличчя пораду не продавати в місті жодної друкованої продукції про благочестиві справи, крім виданої латиною.

Невдовзі після проповіді про отруєні ідеї нідерландських книжок з усіх кафедр міста було зачитано нову постанову капітулу, адресовану гільдіям, і перш за все тим братам із цехів, які брали участь у містеріях. Жоден мирянин, сказав парох, хай не наважується віднині представляти особу Христа в цих містеріях. Під цим терміном парох мав на увазі будь-кого, хто не є духовною особою або хоча б раз у житті не здійснив паломництва до Святої Землі. Ця заборона викликала подив; після меси люди збиралися невеликими групами і питали, що задумав Кальскен. Невдоволення зростало. Після поїздки в Антверпен Мельхіор ніколи більше не грав Христа, інакше він міг би подумати, що вся постанова спрямована проти нього. Але він відчув у цьому, як і в забороні читання книг нідерландською мовою, люте честолюбство Кальскена, який, очевидно, крок за кроком хотів захопити життя громадян у свої руки, поки вся їхня поведінка не вислизнула з лещат його власного розуму і не втратила свободу. Він засміявся, почувши, що п’ятеро чи шість чоловіків, старшин цехів, попросили поговорити з парохом і висунули заперечення проти цієї постанови. Досить важко, казали вони, знайти когось, хто зміг би добре й пристойно зіграти Христа; де сьогодні можна знайти когось, хто б, окрім висвячення в священики чи паломництва до Святої Землі, мав би ще талант і голос, придатний для містерій? Парох вислухав заперечення старшин, а потім прямо відповів: чи важливо розігрувати містерію, адже правдива таємниця, навколо якої все обертається – Боговтілення, Жертва і Воскресіння – відкривається щодня не на картині, а в своїй суті під час меси та протягом року в урочистих святах через божих священиків на вівтарях у церквах? До чого призвели ці представлені людьми містерії, як не до гордині та зарозумілості, і чим вони закінчилися – як це взагалі могло бути Божим наміром? Розпустою та комедіями, у яких висміювалося духовенство, в яких звучали насмішки над шлюбом та цнотою! Занадто довго в цьому місті оспівувалася безрозсудність, настав час святої серйозності, дисципліни та життєвого випробування... Містерійні вистави, так, але не з Христом, який у повсякденному житті лається, грає в кості та щипає дівчат за сідниці! Цехові старости проковтнули гнів і повернулися з цієї розмови принижені; було зрозуміло, що ніхто і ніщо не відрадить пароха від його плану зробити з міста взірець християнського життя, в якому від нудьги й святості людині хочеться позіхати.

Після багатьох місяців і тижнів Мельхіор змусив себе закінчити картини для каплиці. Він повідомив в капітул, що картини готові до того, щоб їх забрали. Приїхали двоє молодих священиків, які були дуже здивовані, отримавши лише три картини. Мельхіор сказав: "Ось три, не більше". – Того ж дня художника знову викликали до пароха.

Йому було наказано чекати дуже довго, поки нарешті за ним не прийшов секретар. Це був висохлий священик з впалим обличчям, його пальці були поцятковані чорнилом; з Мельхіором він поводився з байдужою ввічливістю, ніби не знаючи, з ким має справу, і запросив його до Кальскена, під арочне склепіння зали, де стояв лише монастирський стіл і пишне священицьке крісло, а над лавочкою для молитви навколішках висіло дерев"яне розп"яття.

Священик відхилився назад і жестом попросив Мельхіора підійти ближче. В його очах було якесь дивне співчуття, тривога, яка здавалася Мельхіорові неймовірною, а тому зовсім неправдивою. Священик навіть злегка похитав головою, перш ніж сказати:

- Вибачте, що змусив вас чекати, пане, але я був зайнятий терміновою справою. Я ще більше шкодую, що мені довелося викликати вас сюди, але ви не виконали мого замовлення.

Мельхіор намагався відповісти спокійно, не виказуючи роздратування:

- Я зробив для вашої велебності три картини в каплицю.

Навколо рота та підборіддя священика з"явились неприємні тіні:

- Ви доставили три картини – про це пізніше. Тепер я хочу поговорити про угоду між вами, яка включала чотири картини. Отже, однієї не вистачає, майстре.

Мельхіор уперто дивився під монастирський стіл, де гойдалися маленькі ніжки Кальскена в гарних черевиках.

- Чи не скажете, будь ласка, ваша велебність, що ви думаєте про три надані картини?