Нарешті сестра Агнета підняла свої старі очі й сказала:
— Мені нема чого сказати, майстре Хінтаме. Тобі більше сюди заходити заборонено. Ви повинні піти звідси, повернутися додому і просити в Бога, щоб дарував вам спокій.
Мельхіор дивився в її жовте обличчя, яке ніби було прооране болем, кожне її слово віддавало серйозністю. Він обернувся. Крізь відчинену монастирську браму він бачив красу літнього дня в його нереальному світло-зеленому кольорі; на стовпі з дзвоном сидів дрізд, біля воріт у теплому пухнастому піску бавилися горобці. Мельхіор повільно вийшов у сонячний порожній світ. Стукіт коліс, моторошні звуки кузень і теслярських дворів не давали йому спокою, коли він прямував через Паддекен до міста.
Художник лежав на ліжку в одязі, будуючи відчайдушні плани помсти. Він бачив себе, що тиняється навколо капітулу, чекаючи, поки парох піде, кульгавий гном на поні, як описав його Хеннекін; він побачив себе в монастирі, як він, ховається за товстим стовпом, поки священик не пішов до каплиці, накульгуючи, спираючись на милицю, з більшою кількістю прокльонів, ніж благословень у своїй душі. Він, Мельхіор, кидається на нього, хапає, трясе і вимагає звіту, спокути, зняття підозр... Він бачить, як Кальскен звивається, чує, як він кричить на допомогу, і допомога, звичайно, завжди буде поруч каноніка, і тепер вони також звільнять парафіяльного священика, а його, Мельхіора, віддадуть до рук капітана Вальсхоорна та його алебардників. Капітан замкне його в тому ж підвалі будівлі суду, де спалили брата Понтіана Скадде; приходить бурмістр, відбувається суд і слухання, бургомістр кидає меч на стіл: Мельхіора Хінтама, художника, ось-ось розчленують на Великому Ринку... Якщо все закінчиться так, то краще взяти кинджал і встромити його в горло парафіяльному священику, перш ніж він встигне закричати чи захиститися: бути повішеним чи четвертованим — виходить однаково. Натовп глядачів величезний, він заповнює весь Великий Ринок аж до сусідніх вулиць, у всіх вікнах, навіть на дахах, глядачі, юнаки залізли на дерева і вдивляються крізь листя, мов маленькі бісенята крізь огорожу пекла. І всі радісно кричать, побачивши його мертвим, не тому що це він, хоча кілька десятків людей точно ахнуть з радістю - але тому, що тут хтось буде розірваний і знищений з Божого дозволу - той, хто ще мить тому мав серце, що билося в його тілі, мав мозок, щоб думати, уста - щоб говорити, руки, які робили роботу ...
Він заспокоївся після довгого часу; це був спокій виснаження, біль, який він відчував під час пожежі. Він дивився на балкову стелю над своєю головою і думав: не так робить зрілий чоловік, це ненависть дитини, це злість пустого розуму. Він заплющив очі й відчув, як лють і хвилювання зникають, повільно залишаючи свої думки на образі його коханої черниці, образі, який зростав у ньому з дедалі більшою силою та сумним блиском.
Удень постукали; хтось увійшов, не оказуючи шанування. Це Тетьє Роен привіз приладдя для малювання та незакріплені частини триптиха на тому ж ручному візку, яким вранці привіз хліб від "Блідого Зегера". Мельхіор підвівся з ліжка й дивився, як бідняк ставить дошки триптиху під стіну майстерні.
- А тепер ніколи більше! - ознайомив Тетьє.
- Що? — запитав Мельхіор.
Тетьє вказав великим пальцем собі за спину.
- Більше я ніколи не буду бігати й щось робити для цієї бабської зграї, — сказав він. – Хоча й вони не поводилися зі мною погано.
— Вони не зграя, — повільно відповів на це Мельхіор. - Вони поважні, благочестиві жінки. Тому й вдалося налякати їх мною.
— Вони, мабуть,повинні бути страшними гусками, — пробурмотів Тетьє, — що дали себе налякати.
Мельхіор поклав йому руки на плечі; щетинисте, обвітрене обличчя волоцюги стало неспокійним під поглядом художника.
— Ти б повірив, якби тобі сказали, що я уклав угоду з дияволом? — запитав Мельхіор.
Тетьє вишкірила зуби.
– Хто б міг у каплиці, перед Пресвятим Причастям, малювати святого і водночас ладити з дияволом?
Мельхіор грубо струснув його.
— Але ти знаєш, що вони про мене говорять, чи не так?
Тетьє знизала плечима, від прикрості він аж спітнів:
- Багато чого я чую і ще більше забуваю. Хто хоче жити плітками, буде мати пузо повне вітру.
ebooksa