Мельхіор відчув холодне тремтіння й запаморочення. Він притулився до гіпсової стіни порталу, від якої стало тепліше.
— Заради Бога, — вигукнув він, — які причини були у преподобної матері? Я зробив щось збочене і несвідоме?
Старенька черниця глухо відповіла:
- Ми не знаємо, чи ти зробив щось збочене... Той факт, що ми нічого не знаємо про тебе, майстре, змушує абатису піти на цей крок.
Мельхіор глибоко вдихнув.
— Але ж це дурість, преподобна сестро! Ви не можете відмовити комусь на основі того, чого ви про нього не знаєте. На мене треба було подати скаргу.
Сестра Агнета ворухнула своїми невидимими руками в сірих рукавах. Вона нерішуче сказала:
— Більше мені нічого не дозволено говорити. Та все ж скажу: про вас була мова.
Мельхіор пильно подивився на неї; восково-жовте зморшкувате обличчя залишалося непроникним.
- Чи може Аманда...
Сестра Агнета заперечила головою:
- Сестра Аманда не має до цього відношення.
— Не вона, — скрикнув Мельхіор. Стара черниця залишалася незворушною. — В такому випадку, скарга на мене мала прийти з однієї сторони – з боку капітулу. Капітулу — повторив Мельхіор, — це парох підбурив проти мене шановну матір!
Сестра Агнета не відповіла жодним словом чи жестом на його крик. Мельхіор голосно засміявся:
- Все ясно, як білий день. Про мене нічого не відомо, так він виражається! І це відкриває двері для чуток і домислів. Заради підозр! Поширювати навколо мене темряву, від якої здригається благочестя.
Сестра Агнета заплющила очі, ніби вигляд його приголомшення та страждань лякав її. Мельхіор побачив, що в сінях з’явилося більше черниць, явно приваблених його криком. У нього склалося враження, що їхні погляди були не ворожі, а радше співчутливі й трохи збентежені, ніби вони щойно побачили його в усій його правдивій суті.
- Достойні сестри, — вигукнув він, — ви мене знаєте! Чому мені роблять кривду? Настоятельниця відбирає у мене замовлення на розпис у каплиці! Ніхто не хоче мені сказати чому?
Він переводив погляд з одного на іншого. Потім він побачив подібну до тіні Аманду, що сховалася позаду інших черниць. Її мертвотно-бліде обличчя, великі очі, повні сліз, застережливі й відчайдушні, на частку секунди чітко вирізнялися на тлі все тих же чернечих головних уборів, темно-сірих ряс і кам’яно-сірого кольору порталу. Мельхіор хотів кричати, скрикнути від гніву й туги, простягнути руки... але Аманди вже не було. Інші черниці теж розбіглися — поспішне чалапання, шелест жорстких шат, тихий голос, ридання...?
Він побачив, що стара Агнета все ще стоїть перед ним.
- Скажи мені, сестро, — вигукнув він із зростаючим гнівом, — чи парох не казав, нібито я маю небезпечні стосунки з єретиками й чаклунами? І що отець Ейлардус ван Хоей насправді приїхав сюди через цю підозру? І що молода жінка, яка втекла від мене, була відьмою чи принаймні одержимою? І що я недостойний замовлення, щоб працювати в присвяченій Богові каплиці?
ebooksa