Мельхіор нарешті засміявся. Він відпустив Тетьє й подивився на незакінчений триптих.
— Боюся, мені доведеться залишити його як гарну пам"ятку.
Він хотів заговорити насмішкувато, але голос його був хрипкий, а в кутиках очей горіли сльози. Розгублений Тетьє почалапав до дверей.
- Тетьє! — скрикнув Мельхіор майже наказовим тоном. Гультяй затримався, але, здавалося, йомц якнайшвидше хотілося покинути цю жалюгідну кімнату. — Залишайся зі мною, Тетьє, — смиренним голосом благав Мельхіор, — ти зробиш мені послугу. - Засмагле кутасте обличчя дикуна було сповнене німого подиву. — Залишайся зі мною, — вів далі Мельхіор, — мені потрібен друг. Ми друзі.
Тетьє скочив гримасу й почав чесатися.
— Я припускаю, що ти не хочеш мене обдурити, — сказав він через мить, — але те, що ти мені пропонуєш, ніколи раніше не було. Ти великий майстер, а я злодюжка з стічної канави.
Мельхіор розсміявся, тільки в його голосі не було радості.
- Бачиш, до чого вони довели мене одним копняком, Тетьє. Ми повинні пройти через це лайно разом.
Той якусь мить мовчав, витираючи піт, що стікав краплями з носа. Потім він коротко сказав:
— Мушу повернути візок в монастир, — і він вибіг з майстерні.
До вечора Мельхіор блукав по Валові Молота. Небо на заході було жовте й хмарне. Тепер, коли сморід від смоляних курганів, кузень і дубилень уже зник, Мельхіорові здавалося, що у вечірній прохолоді все ще відчувається ледь помітний гіркуватий запах, змішаний із кіптявою та запахом гару. Він бачив, як ніч покриває білим туманом приміські луки, потім, як туман синіє і ніби дим здіймається над містом і околицями. У рову квакали жаби. Він пішов однією зі східчастих вулиць, що вели до міста. І перш ніж він усвідомив, що ця туга керувала ним весь час, він досяг заднього саду монастиря францисканок.
В наступаючій ночі він стояв біля паркану; з каплиці доносились співи або голосна молитва, невизначене бурчання. Тут і там, за одним із вікон келій, повільно рухалося світло, але людських фігур він не бачив. Довго стояв він на місці, не раз дзвонили церковні дзвони. Йому здавалося, що він бачить у темряві тіні, але знав, що це лише привиди його душі. Трава була просякнута холодним, вологим запахом - таємничим, безплідним запахом ночі, ворогом якої є сонце. Це був найбільш для самотності запах. Мельхіорові руки міцніше стиснули дерев’яні стовпи огорожі, стримуючи крик туги за Амандою.
Зайшовши в темряві до дому, він перечепився через тіло, що лежало на порозі. Він був наляканий, але потім почув заспокійливий голос Тетьє:
- Я повірив вашому слову, майстре Хінтаме, і прибув доложитися, але не було нікого, хто б мене впустив.
Мельхіор відчинив двері й запалив свічку; — соромився він перед бродягою. Він мав намір придбати для нього матрац і постільну білизну того дня, але забув про це, і про самого Тетьє також.
- Лягай сьогодні ввечері на моє ліжко, — сказав він.
Той обіперся на дверну раму.
— Я вважаю за краще спати на підлозі, — сухо сказав він, — чи є у вас зайва ковдра?
Мельхіор узяв одну зі своїх ковдр і віддав Тетьє. Він почув, як бродяга зник на кухні; він, ймовірно, загорнеться в ковдру і буде спати з легкістю відпочиваючої домашньої тварини. Мельхіор теж ліг, але не спав.
Щоранку Тетьє зникав і знову з’являвся лише вдень або ввечері. Мельхіор чекав на нього з приготуванням вечері. Тетьє допомагав йому на кухні, мив каструлі і глечики, потім він брав свою ковдру і загортався в неї. Через вісім-десять днів він із зніяковілим сміхом запропонував Мельхіору, чи не краще б їм разом відбудувати згорілу частину будинку. Ця думка, хоч і прийшла сама по собі, ще не спала на думку Мельхіора; вона несла важку обіцянку розради та привабливу силу регулярної роботи.
ebooksa