Приховані малюнки

22
18
20
22
24
26
28
30

— Тоді чи не будете ви проти витягти все зі своїх кишень? Я вірю, що ви кажете правду, але для всіх буде краще, якщо перевірю.

Я рада, що Адріан забрав ті записи із сеансу, так що тепер мені не треба про них брехати.

— Поки що це всі мої запитання, — каже вона. — Чи маєте ви якусь інформацію, яка могла б мені допомогти?

— На жаль, ні. А ви не знаєте, що сталося?

Детектив знизує плечима.

— Немає жодних ознак насильницьких дій. Я не думаю, що хтось завдав їй шкоди. А коли ви знаходите тіло літньої людини надворі? Одягненої в нічну сорочку? Зазвичай це якісь проблеми з ліками. Вони переплутують пігулки або вживають подвійну дозу. Жінка ніколи не згадувала про якісь призначення?

— Ні, — кажу я, і це правдива відповідь. Мені кортить розповісти про ковпачки від голок, про джгут і про запах шмаленої мотузки, який шлейфом супроводжував Міці. Але Бріґґс і сама все це обов’язково знайде після невеличкої екскурсії будинком.

— Що ж, не буду вас затримувати. І чи не важко вам буде покликати сюди Максвеллів? Тед і Керолайн? Я хочу поговорити з усіма сусідами.

Пояснюю, що вони на цілий день поїхали на узбережжя, але даю номери їхніх телефонів.

— Тед і Керолайн не дуже добре знали Міці, але я впевнена, що вони допоможуть, якщо зможуть.

Вона повертається, збираючись іти, але потім передумує і зупиняється.

— І останнє запитання — трохи не по темі, але я маю знати. Хто той привид, з яким ви намагались зв’язатися?

— Її звали Енні Барретт. Вона, ймовірно, жила в моєму котеджі. Ще в 1940-х роках. Кажуть…

Бріґґс починає кивати.

— О, я знаю все про цю Енні Барретт. Я ж місцева, виросла в Коррігані, по той бік лісу. Тільки мій батько завжди казав, що вся ця історія висмоктана з пальця. Це він так висловлювався про щось сфабриковане, про якусь нахабну брехню.

— Енні Барретт була реальною особою. У мене є книжка з її малюнками. У Спрінґ-Бруці всі про неї знають.

Детектив Бріґґс збирається щось заперечити, однак притримує язика за зубами.

— Не хочу псувати гарної історії. Тим паче зараз, коли в тутешньому лісі вимальовується ще більша таємниця. — Вона простягає візитівку. — Якщо згадаєте ще щось, зателефонуйте мені.

@@@

Потім десь із годину ми з Адріаном сидимо біля басейну, спостерігаючи за веремією на задньому дворі Міці й чекаючи подальшого розвитку подій. Очевидно, що для Спрінґ-Брука це величезна сенсація, бо задній двір аж кишить полісменами, пожежниками, медиками швидкої допомоги, ще й видніється чоловік, у якому Адріан упізнає мера. Загалом ніхто нічого не робить, це просто натовп людей, які перемовляються і стоять без діла. Та нарешті з лісу виходять четверо набурмосених медиків, несучи на ношах полівініловий пакет, застебнутий на «блискавку», і невдовзі натовп починає рідшати.