Увечері ми йдемо до міста в «Бістро» — маленький традиційний ресторанчик, де подають такі ж страви, як і в хорошій закусочній у Джерсі, однак тут є м’яке внутрішнє освітлення, справжній бар і джазове тріо, тож усе коштує вдвічі більше, ніж очікуєш. А потім, після вечері, безцільно гуляємо околицями, бо ніхто з нас не наважується побажати одне одному на добраніч. Адріан наполягає на тому, що приїде провідати мене в Норрістауні, і запевняє, що я можу проводити час в Спрінґ-Бруці, скільки мені заманеться. Але я знаю, що без роботи все буде по-іншому: я почуватимусь тут чужою, наче більше сюди не належу. Просто хочу, щоб знайшовся якийсь спосіб переконати Максвеллів, що я кажу правду.
Адріан бере мою руку й стискає її.
— Може, коли ми повернемось у котедж, там з’являться нові малюнки, — каже він. — Нові підказки, які допоможуть осмислити все це.
Але я думаю, що це малоймовірно, бо Тедді весь день на пляжі.
— Аня не може малювати сама, — нагадую. — Їй потрібні руки. Вона мусить працювати через медіума.
— То, може, ти на це зголосишся. Дай їй шанс закінчити цю послідовність.
— І як ти собі це уявляєш?
— Ми повертаємось у котедж, ти заплющуєш очі й пропонуєш їй узяти управління тобою на себе. Учора це спрацювало, так?
Від однієї згадки про той епізод у барлозі мене починають бити дрижаки.
— Це не те, що я хотіла б знову пережити.
— Я сяду поряд і потурбуюсь, щоб ти була в безпеці.
— Хочеш подивитись, як я сплю?
Він сміється.
— Ну, якщо так ставити запитання, то це звучить жахливо. Пропоную залишитись тут і переконатись, що з тобою все гаразд.
Така ідея мені не дуже подобається, але вже темніє, а вибору в мене немає. Схоже, Адріан переконаний, що в цій послідовності таки не вистачає одного чи кількох малюнків, і через те що Тедді немає цілий день, хтось має позичити свій час і руки, щоб Аня могла закінчити свою розповідь.
— А раптом я засну, а нічого не станеться?
— Можу почекати годину й вислизну за двері. Або, якщо хочеш, я б міг… — Він знизує плечима. — Я б міг залишитись до ранку.
— Я не хочу спати з тобою цієї ночі. Це надто рано.
— Розумію, Меллорі. Просто хочу допомогти. Я ляжу на підлозі.