Приховані малюнки

Керолайн розпечатує поліетиленовий пакетик і тримає його над ложкою, ретельно наповнюючи її білим порошком. Вона нахиляється над столом, зосередившись на своїй роботі, і я знову бачу її тату трохи нижче шиї.

— Ви і є той ангел з малюнків. Ви вдарили Аню своїм Viper, а потім задушили.

— Це був самозахист.

— При самозахисті ніхто нікого не душить. Ви її вбили. Ви вкрали її маленьку дівчинку. Скільки їй було років? Два? Два з половиною?

Ложка вислизає з пальців Керолайн і брязкає об стіл. Порошок летить навсібіч, і вона роздратовано сіпає головою.

— Не придурюйся, що розумієш ситуацію. Ти не уявляєш, через що я пройшла.

Вона дістає пластмасовий шпатель і повільно тягне його по столу, згрібаючи весь порошок у маленький горбик.

— Я знаю, що Тед вам допомагав, — кажу їй. — Я знаю, що він — це той чоловік на малюнках. Ви вбили Аню і забрали її дочку. А потім послали Теда, щоб закопав її тіло. Коли це сталося, Керолайн? Де ви тоді жили?

Вона хитає головою й сміється.

— Я знаю гру, в яку ти намагаєшся грати. Ми її постійно використовуємо в терапії. Ти не виплутаєшся із цього своїм базіканням.

— У вас із Тедом були проблеми. Він казав, що ви багато років намагались завагітніти. Це був останній засіб? Украсти дитину?

— Я врятувала ту дитину.

— Що це означає?

— Не має значення. Що зроблено — те зроблено, і нам треба рухатись далі. Мені шкода, що ти більше не будеш частиною нашої сім’ї.

Керолайн обережно пересипає порошок назад у ложку, потім дістає запальничку для гриля. Вона кілька разів клацає кнопкою, перш ніж із запальнички з’являється маленький язичок блакитного полум’я, і я бачу, що її руки тремтять.

— Тедді щось пам’ятає?

— А ти як думаєш, Меллорі? Він схожий на дитину, яка отримала травму? Він сумний чи нещасний? Ні, зовсім ні. Він нічого не пам’ятає. Тедді — щаслива, добре вихована дитина, і я дуже тяжко працювала, щоб він потрапив у це місце. Він ніколи не дізнається, чим я пожертвувала заради нього. І це чудово.

Поки Керолайн розмовляє, порошок у ложці димить, чорніє і врешті перетворюється на рідину. Героїн зі Східного узбережжя не має особливого запаху, тож я дивуюсь, почувши, що тхне якоюсь хімією — може, то фентаніл, а може, ще якась смертельна добавка. Згадую, що чула про одного торговця наркотиками в Камдені, який буцімто розбавляв свій товар миючим засобом Ajax. Керолайн відкладає запальничку й бере шприц. Занурює голку в заглибину ложки, а потім повільно витягає поршень, наповнюючи шприц мерзотно-коричневою рідиною.

— Він пам’ятає кролика, — кажу я.

— Вибач?