Приховані малюнки

— О, і ще, друже! — гукає Тед. — Більше жодних малюнків Ані, гаразд? Ти лякаєш Меллорі.

Тедді повертається до мене — ображений, з розширеними від зради очима.

— Ні, ні, ні, — поспішаю запевнити його. — Все гаразд…

Тед тримає ті три малюнки.

— Ніхто не хоче цього бачити, друже. Вони занадто страшні. Відтепер малюй щось гарне, окей? Конячок, соняшники.

Тедді повертається й біжить через галявину.

Керолайн сердито зиркає на свого чоловіка:

— Не треба було цього казати.

Тед знизує плечима і робить ще один ковток вина.

— Дитина рано чи пізно має це почути. Через два місяці він іде до школи. Ти думаєш, у його вчителів не виникне подібних запитань?

Вона підводиться.

— Я йду всередину.

Я теж підводжусь.

— Керолайн, мені шкода. Я не хотіла вас образити. Просто турбуюсь.

Вона не зупиняється й не обертається — просто крокує через газон до будинку.

— Усе гаразд, Меллорі. На добраніч.

Але очевидно, що все не гаразд. Навіть гірше, ніж тоді, коли вона востаннє на мене кричала. Керолайн така сердита, що навіть не дивиться на мене. І хоч я розумію, що сльози тут ні до чого, усе одно не можу втриматись.

Ну навіщо я згадала про Міці?

Чому не втримала язика за зубами?

Тед пригортає мене, і я кладу голову йому на груди.