Приховані малюнки

— Послухай, усе гаразд, ти просто була чесною. Але коли йдеться про виховання дітей, мати завжди має рацію. Навіть якщо вона помиляється. Ти розумієш, про що я?

— Просто я турбуюсь…

— Залиш Керолайн. Вона добре потурбується про вас обох. Ти помітила, що вона дуже захищає Тедді? Ми довго за нього боролися. Було багато роботи. І це важке випробування… гадаю, тому в неї залишилось відчуття невпевненості. А тепер, на додачу до всього, вона повернулась на роботу — ще одна причина почуватися винною! Тому щоразу, як щось іде не так, моя дружина бере це дуже близько до серця.

Раніше я про це не задумувалась, але все, що каже Тед, схоже на правду. Щоранку, коли Керолайн вибігає з дому на роботу, вона завжди має винуватий вигляд, бо залишає дім. Можливо, її навіть ревнощі беруть і вона заздрить мені, бо це саме я залишаюсь удома й печу кекси з Тедді. Я завжди так захоплювалась Керолайн, що навіть не задумувалася, що вона може мені заздрити.

Опановую себе й перестаю плакати. Схоже, Теду кортить повернутися додому, щоб подивитися, як там його дружина. Але, перш ніж він піде, маю до нього ще одне прохання. Віддаю всі три малюнки, звільняючи себе від будь-якої відповідальності.

— Ви не проти забрати це? Щоб мені більше не доводилось на них дивитися.

— Звичайно. — Тед згинає аркуші навпіл і розриває їх на частинки. — Тобі більше ніколи не доведеться дивитися на ці малюнки.

10

Я погано сплю, а коли прокидаюсь, то почуваюсь жахливо. Керолайн Максвелл прийняла мене краще, ніж я на те заслуговувала — впустила мене у свій дім, довірила дитину, дала все, що потрібно для нового життя, — і мені нестерпно думати, що ця жінка гнівається на мене. Лежу в ліжку, уявляючи сотню різних способів перепросити. І врешті не витримую. Я маю встати з ліжка й поговорити з нею віч-на-віч.

Коли я приходжу в головний будинок, Тедді в піжамі сидить під кухонним столом і грається будівельним набором Lincoln Logs. Керолайн — біля раковини, миє тарілки після сніданку, і я пропоную закінчити цю роботу.

— А ще хочу сказати, що мені шкода.

Керолайн вимикає воду.

— Ні, Меллорі, це мені шкода. Я випила забагато вина і вчинила неправильно, коли даремно на тебе накинулась. Це мене мучить увесь ранок.

Вона розкриває обійми, ми обіймаємось і знову одна в одної одночасно просимо вибачення. А потім разом сміємося, і я знаю, що тепер усе буде добре.

— Ти так само бажана тут, у великому будинку, — нагадує вона мені. — Можеш зайняти кімнату поряд зі спальнею Тедді. Мені знадобиться лише день, щоб усе там приготувати.

Але я не хочу завдавати їй ще більшого клопоту.

— Котедж пречудовий, — кажу їй. — Мені там подобається.

— Ну, дивись, але якщо передумаєш…

Я забираю в неї рушник для посуду й киваю на годинник у мікрохвильовці. Уже 7:27, а я знаю, що Керолайн намагається вирушати в дорогу до 7:35, поки рух ще не став жахливим.

— Я закінчу, — наполягаю. — Хорошого вам дня.