Приховані малюнки

Схоже, Міці особливо вразив останній малюнок — із жіночим профілем. Вона вказує на силует на обрії.

— Хто ця людина, яка йде до неї?

— Мені здається, вона йде від неї.

Міці пересмикнула плечима, немов од холоду, відганяючи від себе зайві думки.

— Гадаю, нам треба буде просто запитати. Ти готова?

— Не знаю.

— Тобі треба до вбиральні?

— Ні.

— Твій телефон вимкнений?

— Так.

— Тоді ти готова.

Ми сідаємо за стіл одна навпроти одної. Між нами третій стілець — порожній, для Ані. У темряві котеджу мені здається, ніби Спрінґ-Брук кудись віддалився. Чи, краще сказати, я відчуваю себе в Спрінґ-Бруці й одночасно далеко від нього. Повітря тепер інше — густіше, ним важче дихати. Я й досі чую, як Тедді сміється, а Адріан вигукує: «Бомбочка!» — а потім сплеск води в басейні, але всі ці звуки трохи спотворені, ніби я чую їх по телефону з поганим зв’язком.

 

 

 

Міці розташовує посередині спіритичної дошки маленьку планшетку у формі сердечка і запрошує мене покласти пальці на один її бік. Знизу планшетка має три маленькі коліщатка на крихітних латунних роликах; від найменшого дотику вона легко відкочується від мене.

— Заспокойся, тобі не треба її штовхати, — каже Міці. — Нехай інструмент сам робить усю роботу.

Я згинаю пальці, намагаючись їх розслабити.

— Вибачте.

Міці кладе пальці на протилежний бік планшетки. Потім заплющує очі.