— Десять Міссісіпі! Хто не заховався, я не винуватий!
Тедді пірнає всередину й тихенько зачиняє двері. Потім роззирається по кімнаті, зачудовано роздивляючись вотивні свічки, запнуті чорним вікна й мій кухонний стіл із колом із морської солі.
— У що ви граєте?
— Любчику, це називається спіритична дошка, — кидається пояснювати Міці, запрошуючи його роздивитися ближче. — У правильних руках це — інструмент для спілкування. Щоб розмовляти з мертвими.
Тедді дивиться на мене, шукаючи підтвердження, ніби не може повірити, що Міці каже правду.
— Справді?
— Ні, ні, ні. — Я вже підводжуся зі стільця й веду його до дверей. — Це просто іграшка. Просто гра. — Менше всього мені потрібно, щоб Тедді розповів своїм батькам про спіритичний сеанс. — Ми просто прикидалися. Не насправжки.
— Ще й як насправжки, — править своєї Міці. — Якщо поважати її можливості. Якщо ставитись до цього серйозно.
Я відчиняю двері й у кінці двору бачу Адріана, який шукає Тедді серед дерев уздовж Гайденс-Ґлен.
— Сюди, — гукаю.
Він підбігає до нас, а Тедді кидається повз мої ноги й мчить по траві, усе ще захоплений їхньою грою в хованки.
— Вибач за це, — каже Адріан. — Я сказав йому, щоб він лишався на настилі басейну. Сподіваюсь, він нічого не зіпсував.
— Тут уже все було зіпсоване, — заявляє Міці. Вона збирає свої речі, гасить свічки й складає лотки з пахощами. — У цьому котеджі немає ніяких духів. І ніколи не було. Це просто казочка, яку вона придумала, щоб привернути до себе увагу.
— Міці, це неправда!
— Я сто разів користувалася цією дошкою, і вона ніколи такого не витворяла.
— Я вам присягаюсь…
— Присягайся оно своєму Червоному Лицарю, гаразд? Поплач у нього на плечі, може, він тебе пожаліє. Але більше не проси мене дурно гаяти час.
Вона згрібає свої книжки в сумку, а потім стрімко проноситься повз мене і мало не спотикається, спускаючись сходами котеджу.
— Що тут сталося? — запитує Адріан.
— Тут була Аня, Адріане. Вона була в котеджі. Я тобі клянусь, я відчувала, що вона стоїть наді мною. Рухає моєю рукою. Але літери склались у якусь тарабарщину. Ми нічого не змогли прочитати. А потім на найцікавішому Міці урвався терпець. Вона почала перцювати й кричати на мене.