Приховані малюнки

Керолайн хитає головою.

— Вибач, Меллорі, але ми ведемо мову про п’ятирічного хлопчика. Ми всі згодні, що Тедді обдарований, але він жодним чином не здатен…

— Ви мене не розумієте. Тедді не малював цих малюнків. Це зробила Аня. Дух Енні Барретт. Вона приходить у спальню Тедді. Вона використовує його як маріонетку. Якимось чином вона контролює його тіло й малює, а потім приносить малюнки в мій котедж. Бо вона мені щось розповідає.

— Меллорі, пригальмуй, — каже Тед.

— Ми намагались провести сеанс, щоб Аня дала Тедді спокій. Я хотіла поговорити з нею. Безпосередньо. Не залучаючи до цього Тедді. Але щось пішло не так, і це не спрацювало.

Я зупиняюсь, щоб налити собі води, і залпом випиваю її.

— Я розумію, що це звучить як маячня. Але всі необхідні докази — ось, перед вами. Подивіться на ці малюнки. Вони чимось об’єднані, вони розповідають якусь історію. Допоможіть мені розібратись у цьому, будь ласка.

Керолайн опускається на стілець і ховає обличчя в долонях. Тед спромагається зберігати спокій, ніби він твердо налаштований вирішити це питання.

— Ми дуже хочемо допомогти тобі, Меллорі. Я радий, що ти відверта й чесна з нами. Але, перш ніж ми знайдемо сенс у цих малюнках, нам треба узгодити кілька фактів, гаразд? І найважливіший із них полягає в тому, що духів не існує.

— Ви не можете цього довести.

— Бо ти не можеш довести зворотне! Подивись на це з іншого боку, Меллорі: у тебе немає доказів того, що дух Енні Барретт реальний.

— Оці малюнки — мій доказ! Вони намальовані на папері з альбому Тедді. Якщо він їх не малював, якщо Енні якимось чарівним способом не доправляла їх у мій котедж — то як вони тут опинились?

Я помічаю, що увага Керолайн перемістилась на маленький приставний столик біля мого ліжка, де я зберігаю свій телефон, планшет, Біблію… і чистий альбом для малювання, який Тедді мені подарував ще місяць тому, коли я тільки почала працювати в Максвеллів.

— Та ні, — кажу їй. — Ви думаєте, що це я їх малюю?

— Я цього не казала, — мовить Керолайн. Але я бачу, як запрацювала її фантазія, бачу, як вона вибудовує свою версію.

Зрештою, хіба не була я схильна до провалів у па­м’яті?

Хіба не загубилася минулого тижня коробка олівців Тедді?

— Запитаймо у вашого сина, — пропоную їм. — Він не буде брехати.

Щоб перейти двір і піднятися в спальню Тедді, потрібно не більше хвилини. Він уже почистив зуби й перевдягся у свою піжаму в пожежних машинах. Хлопчик сидить на підлозі біля ліжка, будує дерев’яну хатину Лінкольна й наповнює її спальні пластмасовими тваринами. Ми ніколи не виступали проти нього ось таким єдиним фронтом. А зараз усі троє, збуджені й напружені, заходимо до його спальні. Він одразу розуміє, що щось сталося.

Тед підходить до ліжка й куйовдить його волосся.