- Я запитую, - підвищив голос Джо, - за віщо ви вбили Дженні Стівенс, професоре?
- А за віщо я мав її... убивати?
- Ви домагалися її любові, а вона вам відмовила.
- На жаль, це так.
- Що - так? - доскіпувався детектив. - Що ви убили Дженні чи що вона відхилила ваші домагання?
Професор ніби очуняв від раптового шоку, і на обличчі його з’явилися червонуваті жилки - кров ожила і
запульсувала.
- Я закохався в неї так, що не міг нічого з собою вдіяти! - вигукнув він якось аж жалібно і дивився на Джо, наче
шукав у його очах співчуття. - Але Дженні мені відмовила. Вона відмовила мені досить безцеремонно. О, вона
іноді бувала безцеремонною! Вона насмішкувато вигукнула: як спеціаліст ви, професоре, мене цілком
задовольняєте, а ось як женихайло... Вона так і сказала: же-ни-ха-йло-о! Яке образливе слівце! О, в її лексиконі
траплялися і не такі перли. Вона сказала: професоре, гляньте на себе в дзеркало. Ви ж древній дід! Я не збираюся
після весілля стати вдовою.
- Тоді ви зробили пластичну операцію, омолодилися?
- Так. Але це - з відчаю. З великої любові до Дженні. Я не шкодував грошей, я поставив собі штучне серце,
штучні нирки, печінку. Я ладен був на все, аби вона стала моєю... Але Дженні побачила мене після пластичної
операції - і тільки зареготала. - В очах ван Гоффа ятріла давня злість і образа. - Вона вигукнула: омолоджений дід
ще бридкіший, ніж натуральний! О, вона іноді бувала брутальною, повірте мені.
- Ви чекаєте від нас співчуття? - здивовано запитав Кларнес.
- Але ж вона знущалася з мене... Дивлячись йому в очі, детектив швидко запитав: