- Тільки без сентиментів! Як мудрі люди кажуть: живи і дай жити іншому. І затямте: я не крав. Це навіть/ пхе,
вульгарно. Професор і - елементарна крадіжка. Ха! У наш час крадуть тільки ті, в кого немає на що найняти
злодіїв.
- Найняті вами грабіжники убили нашого агента.
- Гаразд, подвою суму: сорок тисяч вас влаштовує? Хоча це й забагато, адже якийсь там агент не вартий і тисячі.
А я за нього - двадцять тисяч. Чи не забагато, га?
- Гадаю, що ми не сторгуємось. - Джо потягнувся рукою до мочки вуха.
- А я гадаю, що зійдемось, - з притиском мовив ван Гофф. - У нас все продається і все купується. На те й
банкноти. Моя остання пропозиція - п’ятдесят тисяч. І більше ні цента!
- Хвацько торгуєтесь, професоре! - похитав головою Х’ю. - Часом комерсантом не були?
- Всі ми комерсанти в цьому житті. Одні торгують ганчір’ям, інші - життям. Хочеш жити - умій торгуватись.
Втім, це неточно. Хочеш жити - май гроші. І все буде. Але я не розумію вас: п’ятдесят тисяч! Ні, я сьогодні занадто
щедрий.
- Ой і гендляр же ви, професоре! - тільки й похитав головою детектив. - Невже ви справді певні, що все можна
купити?
- Я вісімдесят літ живу в нашому суспільстві! - з пафосом вигукнув ван Гофф. - Я не з неба звалився, до вашого
відома.
І тоді, дивлячись йому в очі, детектив швидко запитав:
- За віщо ви вбили Дженні Стівенс, професоре?
XXVII