Минуло з хвилину.
Найманий убивця надзвичайно обережно піднімався східцями.
Ось на веранді з’явилася голова, потім плечі.
Ще крок... Зупинився, водить головою сюди-туди - шукає тіло. Рука з пістолетом тремтить, бо чути, як вона
злегка стукається об поруччя.
“Новачок, - зневажливо подумав детектив. - Навіть по звуку не зумів визначити, де я впав... І хто ж такого
нездару наймає?”
Темна постать, човгаючи ногами, наближається.
Упевненості в її ході не відчувається,
Зупинилась.
Зараз буде нахилятися. Ах, як тягне цього новачка заглянути своїй жертві в лице. І нічого не може вдіяти з тим
бажанням.
Так і є, нахиляється.
Зводить руку з пістолетом... Добити?.. Еге, вдруге ти не встигнеш “тьохнути” із свого “солов’я”, якого тобі
всунули в руки твої хазяї.
Різким, блискавичним рухом правої ноги Джо вдарив найманця під коліна. Ноги в того підломилися, він
недоладно змахнув руками, випустив з несподіванки пістолет і, відлетівши, гуркнувся об настил веранди...
Джо стрілою метнувся, впав на напасника і, мертвою хваткою вчепившись руками в горло, вдарив йому коліном
під дихало.
- А-а... - захрипів убивця і затих.