одно не ризикне заявити про своє авторство. Це буде йому дорого коштувати. А винаходу свого він вчасно не
запатентував. Отже...
- Все це нашу службу не цікавить, - перебив його Кларнес- Годинник буде передано спеціалістам, і вони
вирішать його подальшу долю.
- Вони просто привласнять винахід, - скептично показав зуби професор. - Повірте, містере... Хто-хто, а я добре
знаю тих, кого ви називаєте спеціалістами. Та й хто в наш час відмовиться від мільйона?
Кларнес засовався в кріслі - йому не хотілося, щоб той мільйон проплив мимо нього.
- Оскільки я вибуваю з гри, - говорив далі ван Гофф, - я можу вам допомогти. - 3 цими словами він дістав з
кишені якийсь папірець і поклав його перед інспектором на столі. - Це адреса тих джентльменів, які зацікавляться
годинником з привидом. Вони дадуть за нього мільйон. Поспішайте, інспекторе.
- Та як ви... ви смієте?!! - схопився з-за столу Кларнес. - Та я...
- Не гарячкуйте, Х’юлетте, - із зверхністю, ніби він уже купив Х’ю з усіми потрохами, сказав професор. - У
ваших руках - щастя. Поспішайте схопити його, бо іншого такого випадку може й не трапитись. А ті джентльмени,
адресу яких я вам дав, - не поскупляться. Бо вони теж матимуть своє з привиду.
“Він що - купляє мене?!” - мигнула в Кларнеса розпачлива думка.
- З мого боку це лише дружня послуга, - посміхнувся професор. - Але, як кажуть, послуга за послугу. Ви мені, а
я вам. Ви і ваш друг, приватний детектив, дасте мені спокій. І тим більше не будете ритися в архіві, шукаючи там
дані про загибель однієї місіс. Згода?
- Та ви... ви нахаба, професоре! - Кларнесу забракло повітря. - Та це ж... Та я вас... негайно..: а-аре...
Ван Гофф уже на порозі кабінету помахав йому рукою: