- Так он воно що... Міна уповільненої дії... Заточуючись, детектив дістався до відеофону, клацнув
потрібним клавішем і впав у крісло. Екран засвітився. На щастя, Х’ю був у своєму кабінеті.
- С-слухай... - Джо насилу повернув у роті язиком, що вже почав розпухати. - Де п-професор з д-двома... д-двома
“ф” наприкінці п-прізвища?
- Ти ван Гоффа маєш на увазі? - кисло скривився Кларнес- До початку слідства ми відпустили його під
розписку. Довелося...
- Ясно...
- Постривай! Що з тобою? - стурбовано вигукнув Кларнес- На тобі лиця немає. Чи, може, екран коверзує?
- Екран тут ні до чого, - прохрипів Джо, який уже бачив друга немов у тумані. - Негайно лети до м-мене...
Швидше... Забереш у мене труп...
- Чий? Та що з тобою, ти скажеш нарешті?
- Труп мого вбивці, а можливо... і мій... труп. Він не схибив. Ранка нікудишня, мочку вуха відбив, але... куля,
здається, начинена...
- Чим? Чим начинена? - кричав Кларнес.
- Мабуть, препаратом МЛ-12. Дуже хочу спати... - Джо почав позіхати. - С-страшенно хочу с-спати.. спати...
Кларнес жахнувся: препарат МЛ-12? Коли це так, то надії на порятунок майже немає. Вона є, але - мізерна... Від
того препарату людина засинає. І засинає навіки. Бо препарат, присипляючи жертву, одночасно зупиняє її серце. І
ніякий розтин тіла нічого не виявить. “Помер від зловживання снодійним”, - так буде потім написано у висновку
судового медексперта.
У Кларнеса було не більше семи хвилин для врятування друга.