вирішити свою фінансову кризу! Дурень! Який-бо ти телепень!
- Але в мене сім’я... троє дітей, і їх нічим годувати. А роботи немає. Заощадження, які були, вже проїли. І я...
змушений був погодитись. Хотів лише врятувати дітей... Вони щодня просять у мене їсти. А що я їм дам?
- Принесло тебе, - зітхнув Джо і заходив по кімнаті сюди й туди- Ну й задав же ти мені задачу! Що ж тепер
будемо робити, невдахо? Відпущу тебе, так твої ж “роботодавці” тебе й прикінчать, як небажаного свідка
невдалого замаху. Чи не так?
- Так, так! - захрипів незнайомець. - Тому мушу сам себе... тільки сам себе, бо інакше вони мене... Ще й сім’ю
мою знищать, якщо хоч слово бовкну...
- Почекай панікувати, щось придумаємо. Теж мені... супермен! Лізеш у вбивці, а тепер я мушу собі сушити
голову, як тебе порятувати. Пікантна ситуація! - вигукнув Джо дещо театрально. - Ну й життя ж у нас пішло. Та
гаразд, від слів треба переходити до діла. Зараз вип’ємо кави та поміркуємо, як нам далі бути.
Джо пішов у кухню, заварив каву, а коли повернувся з двома чашками й кавником на таці, то весело загомонів:
- А взагалі - оригінально. Приватний детектив кайфує із своїм невдатним убивцею...
Найманець лежав на підлозі з широко розплющеними, застиглими очима. У зубах був затиснутий ріжок комірця
куртки.
Джо поставив на стіл тацю і зітхнув:
- Сім’ю свою ти врятував, але мені справу геть заплутав. Жаль. Знову справжній убивця вислизне з рук.
І раптом відчув, що його дихання прискорюється, стає уривчастим і тривожним. По всьому тілу почала
розливатися млосна хвиля. Речі в кімнаті чомусь почали двоїтися. Все ще нічого не розуміючи, Джо труснув
головою, протер очі.