- Не вбивайте мене, містере, не вбивайте...
- Оригінал! - похитав головою детектив. - Мене ти хотів убити, а коли я вбити захотів, це тобі чомусь не
подобається.
- Я безробітний, містере, - у відчаї вигукнув він. - Вже три роки.
- І нарешті ти знайшов собі роботу, - вже й зовсім весело вигукнув детектив. - Ах, як тобі здорово повезло!
- Але ж у мене сім’я... Ну, я і...
- Вирішив ціною чужого життя врятувати свою сім’ю і на гроші, зароблені на вбивстві, мирно та затишно пити
вечорами чай? - І швидко: - Хто тебе найняв? Ну?..
Очі найманця сполошено і гарячково забігали, шукаючи із пастки виходу. Але його не було.
- Ну-у?!
Збагнувши, що він програв і виходу немає, найманець ураз збайдужів до власної долі, і обличчя його почало
сіріти.
- Я питаю: хто тебе найняв мене вбити?
- У мене сім’я, містер... І я... я хотів її...
- Зрозуміло, твої хазяї, на випадок твого провалу, застерегли, що розквитаються не лише з тобою, а з твоєю
сім’єю? Гм... - помовчав. - Тебе найняла фірма “Якщо вам потрібна допомога”?
Найманець мовчав, і лице його ніби скляніло, ляк в очах зник, їх уже затягувала каламутна пелена приреченості.
- Дурень! - вигукнув Джо. - Тебе найняли для одноразового використання. Навіть якби ти і вбив мене, то все
одно тебе знищили б, як небажаного свідка, а труп твій викинули б на смітник, як непотріб. Ти ж не
професіональний убивця, якими дорожать підпільні торговці смертю. Ти - ніщо. А ти наївно хотів на цьому ділі