- На все добре, Кларнесе! І послухайте мою останню мудру пораду: не будьте дурнем! Дурні нині не в моді.
І вийшов.
Кларнес зробив було рух, щоб кинутись за ним, але побачив на своєму столі папірець і зупинився...
XXIX
Постріл ляснув - наче тьохнула в пітьмі якась нічна пташка.
Куля дзизнула в Джо біля вуха, обпекла мочку, яку він звик смикати, коли дратувався, і детектив, змахнувши
руками і зумисне здіймаючи побільше шуму, важко впав на веранді.
“Соловей, - майнула думка. - Найновіший пістолет для нічних убивств. Звук пострілу видається тьохканням
соловейка... Але стріляв дилетант: з такої відстані - і не влучити? Мазило!” - Дилетантизму в будь-якому ділі Джо
просто терпіти не міг.
Було близько дванадцятої ночі, двір псевдофортеці наче провалився в глухе підземелля. Ані шерхоту, ані звуку -
як вимерло все навколо. Розкинувши руки, Джо лежав ногами до східців - так іще на відстані можна побачити
напасника, коли той захоче піднятися на веранду і пересвідчитись, що жертва мертва.
Та ось почулося тихе-тихе рипіння.
Іде.
Іде, щоб упевнитись, що жертва мертва, а коли ще жива - то добити її. Що ж, у Джо тепер є шанс.
Чути дихання - хапливе й стривожене.
“Не вміє володіти своїм диханням, - відзначив детектив. - І хода не “нічного професіонала”. Скрадається
невміло, й сам же боїться... - І остаточно вирішив: - Дилетант! Звичайно ж, найнятий на одне “мокре” діло, після
якого і його самого приберуть”.