- За нього він буде відповідати, якщо... якщо взагалі буде відповідати! І взагалі, на біса ви його арештували?
- У нас є дані, що ван Гофф... - обережно почав Кларнес.
- У вас немає даних! - Шеф ляснув долонею по столу. - Затямте: за викрадення годинника ван Гофф відповість,
бо приватна власність у нас священна і недоторканна, а більше даних щодо нього у вас немає і не буде ніколи!
Зрозуміло?
- Так, шеф!
- Негайно звільніть цього... крадія годинників. Під заставу, скажімо, в п’ять тисяч доларів. А справу про
викрадення ним годинника можете, передати в суд. Але тільки про годинник. Інших фактів у вас не повинно бути.
І щоб наші сусіди більше не гнівались, що ми хапаємо їхніх людей. Втямили?
- Так, - схилив голову Кларнес, бо йому тепер і справді все стало зрозумілим, як ніколи: на жаргоні
криміналістів сусіди - це Політична служба. А з Політичною краще не зв’язуватися. Що ж, наказ є наказ, і він
негайно звільнить ван Гоффа.
- Дозвольте йти?
- Ідіть! - Шеф підвівся, кремезний, масивний, і навис над столом, як кам’яна брила. - Стривайте, Кларнесе. Все,
що я вам щойно говорив, це моя, службова, офіційна, хай йому чорт, вказівка! Щодо ван Гоффа. Ну, а коли... коли
у вас раптом і з’являться якісь там факти щодо ван Гоффа, то ви... ви... І раптом спалахнув: - То що ви, дідько б вас
забрав?!!
- Можу діяти на власний розсуд, - здогадався інспектор.
- І на власний ризик, - уточнив шеф. - Але офіційно я вам забороняю чіпати того типа!
І хочеться, і колеться...