почувся сухий тріск, і оранжева стрілка-змійка, розсипаючи іскри, полоснула по стіні, де стояли Джо і Х’ю.
В останні частки секунди, перш ніж робот натис гашетку, інспектор і детектив метнулися в різні боки, впали і
покотилися - Джо за диван, а Х’ю за пеньки з рослинами. Але ні диван, ні пеньки не могли захистити їх від
блискавки, що спопеляла все на своєму шляху.
Робот завертів головою, не знаючи, по кому першому бити.
Рука його сіпалась то вправо, то вліво, росзипаючи золотисті іскорки, стрілки-змії порскали в різні боки...
- Увага!!! Покірність і слухняність!!! - зненацька закричав Х’ю, надаючи своєму голосу металевих наказових
ноток. - Машино, не виходь із покори! Машино, перед тобою твій пан і творець - Людина! Покірність і
слухняність!!! Покірність і слухняність!!!
Інспектор викрикував владно і різко, але упевненості, що машина скориться, у нього не було, адже він не зназ,
чи є в роботі старої конструкції блок покірності, як у найновіших модифікацій, тож кричав навмання - ситуація
була безвихідна.
- Хто мене розбудив? - металевим голосом, скрипучим і монотонним, без будь-яких емоцій, але старанно і чітко
вимовляючи слова, прогугнявив робот. - Я довго спав. Хто порушив мій сон і доторкнувся до годинника, який мені
велено оберігати?!!
- Покірність і слухняність!!! - все ще вигукував Х’ю, але упевненості в його голосі не відчувалося. - Машино,
перед тобою твій пан і творець - Людина! Скорися, машино, і не виходь із покори!
- Я мушу виконати наказ, а він зобов’язує мене знищувати кожного, хто посміє зрушити з місця годинник!
Стало зрозуміло, що він застарілої конструкції, тож блоку покірності у ньому немає.
Чутливі елементи робота вловили напрям голосу людини, а мікрокомп’ютер блискавично вирахував траєкторію